Якщо поглянути на соціальну функцію держави з точки зору технологій, підняття пенсійного віку виглядатиме дивно. Пенсійний вік 55 років для жінок та 60 для чоловіків був встановлений ще в 1950х. З тих пір автоматизація виробництва та комп’ютеризація скоротила левову частку робочих місць. Ту роботу, яку раніше виконував цілий зал з десятками креслярок, зараз виконують кілька спеціалістів на комп’ютерах. Та сама робота виконується значно меншою кількістю людей, потребує значно менше штату. Але пенсійний вік по всьому світу лиш росте.
З подальшим поступом технологій соціальні проблеми стануть ще гострішими. Автопілот для автотранспорту, який зараз активно розробляється, залишить без роботи водіїв. Люди більше не будуть потрібні, щоб водити вантажівки, таксі та громадський транспорт. Але при поточних тенденціях це призведе лиш до збільшення прибутків, впливу та влади великих корпорацій, а пенсійний вік при цьому, скоріш за все, лиш зростатиме.
Замість реальної виробничої роботи, якої стає все менше (зі збереженням такого самого рівня виробництва матеріальних благ), люди змушені шукати інші способи заробляння грошей. Кожен починає “крутитись” по-своєму. Хтось займається відвертим криміналом або шахрайством, хтось — прихованим. Зростає невиробничий сектор економіки. Левова частка працездатного населення починає працювати і отримувати гроші, не виготовляючи реальних товарів та послуг, не працюючи в реальних галузях (таких як наука, промисловість, медицина та соціальна сфера).
З точки зору технократії, прошарок людей, не зайнятих в реальних галузях, слід скорочувати і перенаправляти цю працю на реальні галузі згідно з їхніми здібностями. Наприклад, скасування платні за проїзд в міському та приміському громадському транспорті, необхідність чого обґрунтована в розділі 2.5, призведе до усунення необхідності в праці кондукторів та контролерів. Громадський транспорт так само буде їздити, але роботу зі збирання платні за проїзд, контролю оплати проїзду, обслуговування турнікетів та валідаторів більше робити не доведеться. Це гарний приклад того, як держава може скоротити необхідність в праці шляхом лише організаційних змін. Звільнені кондуктори та контролери повинні отримати гарантовану державою допомогу. Це може бути, наприклад, спеціальна допомога по безробіттю, яке виникло через організаційні зміни. Вона має бути в розмірі повної зарплатні протягом кількох місяців після звільнення, і виплачуватись навіть якщо людина одразу влаштувалась на іншу роботу. Таким чином, люди, скорочені в результаті організаційної оптимізації, не будуть почуватись викинутими на узбіччя життя і матимуть час адаптуватись до змін.
Законодавство повинне бути максимально простим, в ідеальному випадку — щоб навіть 10-річна дитина могла легко розібратись в ньому без допомоги адвоката. Спрощення законодавства (особливо — бюрократичних формальностей) різко зменшить потребу в праці поза реальними галузями. Наприклад, скасування або радикальна реформа копірайту (необхідність якої описана в розділі 1.4) усуне необхідність в юристах, які ним займаються, та зменшить навантаження на судову систему. Для України це може звучати не дуже актуально, але щоб зрозуміти масштаб проблеми – достатньо поцікавитись скільки мільярдів доларів марнується в світі на судову тяганину між корпораціями за “інтелектуальну власність” і скільки на цьому наживається дармоїдів, які самі нічого інтелектуального не створюють крім бюрократичної тяганини.
Крім організаційних змін, які скоротять необхідність в праці, неминуче буде насуватись і технологічне безробіття. Наприклад, як згадувалось вище, рано чи пізно водіїв замінить автопілот. Нові тролейбуси, трамваї та електрички рано чи пізно почнуть розроблятись спеціально для безпілотної їзди: зробити автопілот для громадського транспорту, який їздить на певних маршрутах, особливо рейкового, значно простіше ніж для легкових автомобілів. Ця міра значно зменшить вартість утримання громадського транспорту з безкоштовним проїздом. Автопілот буде впроваджуватись поступово: машини з автопілотом працюватимуть весь час, а машини з водіями будуть виводитись в пікові години. Частина водіїв та машиністів перейде на догляд за машинами нового покоління, частина може перейти на іншу роботу — на щастя, вони добре знайомі з технікою. Держава повинна їм в цьому допомогти.
Втім, з впровадженням автопілоту для наземного громадського транспорту можна не поспішати: люди й так виконують цю роботу, і якщо це зробити на 20-30 років пізніше – нічого страшного не станеться. Інша річ – летючі дрони доставки, які з самого початку простіше зробити безпілотними, ніж ставити в них кабіну пілота і вчити людей-пілотів.
Масове впровадження дронів доставки, які літають від енергії з тролейбусних дротів (ця перспектива розглянута в розділі 2.6), позбавить роботи людей, які працюють в доставці. Це призведе до нової хвилі технологічного безробіття. В цьому випадку ситуація ускладнюється двома чинниками. По-перше, кур’єр не є більш-менш інженерною професією (як водій тролейбуса або машиніст поїзда). По-друге, більшість кур’єрів працюють в приватних компаніях. Але все одно вони мають отримати допомогу в перекваліфікації та подальшому працевлаштуванні, в тому числі в високотехнологічних та супутніх галузях, для молоді — в отриманні вищої освіти.
В будь-якому разі, якщо технології позбавляють людей роботи, держава має надавати їм допомогу в перекваліфікації. Якщо при цьому вакансій буде утворюватись менше, ніж усуватись технологіями – пенсійний вік повинен зменшуватись. Якщо темпи утворення вакансій не будуть відповідати темпам їхнього технологічного скорочення, пенсійний вік поступово знизиться настільки, що пенсія переросте в безумовний базовий дохід.
З іншого боку, заміщення людської праці технологіями вирішує проблему низької чисельності населення України. Точніше, ця проблема перестане бути проблемою, адже військова, промислова і в деякій мірі навіть наукова міць держави більше не залежатиме від арифметичної кількості населення. Навпаки, країни з великим населенням (такі як Китай та Індія) через кілька десятиліть зіткнуться з питанням: що робити з мільярдами безробітних? Якщо мільярди людей отримуватимуть безумовний базовий дохід, а всю роботу робитиме механотроніка та штучний інтелект – якість життя громадян напряму залежатиме від природних ресурсів країни на душу населення. І тут українська демографічна яма з недоліку перетворюється на перевагу нашої країни. Навіть якщо нас, українців, буде відносно мало – ми будемо нацією безсмертних підкорювачів космосу, маючи і на Землі величезну багату природними ресурсами територію. Головне – не віддати свою землю зовнішнім ворогам, не пустити до себе навалу чужорідних мігрантів і змусити природні ресурси нашої землі працювати на нас. Тому українській нації потрібна сильна технократична держава з ядерним статусом, а на чолі її – технократична еліта з твердою націоналістичною ідеологією та вкрай ревнивим ставленням до природних багатств української землі.
Технократична ідеологія бачить українську державу як одну велику “мегакорпорацію”, яка об’єднує в собі науковий, промисловий та військовий потенціали нації. Українська держава має перетворитись на один великий завод-лабораторію з ведення високотехнологічної війни та науково-технічного поступу української нації. При технократії матиме місце й приватний бізнес там де він ефективніший (наприклад, перукарні, ресторани, дрібні виробництва). Але в умовах України практика вже показала, що тільки держава з українськими технократами на чолі здатна власними силами рухати прогрес в стратегічних галузях. Держава повинна сама проявляти ініціативу в технологічних новаціях. Справжніх, як летючий електротранспорт, мікророботи та аерокосмічні системи з екраноракетопланами, а не в бутафорських псевдо-новаціях, як електромобілі, нові моделі смартфонів та умовно-багаторазові ракети з вертикальним стартом. Ніхто не принесе Україні майбутнє настільки швидко, наскільки це зробить українська технократична наддержава. І ніхто не буде ділитись надбаннями прогресу з українцями настільки ж щедро. Описаний в розділі 1.6 історичний приклад Франції при Шарлі де Голлі доводить правильність подібної політики.
Самоусунення держави від своєї соціальної функції призводить до того, що громадяни тікають за кордон. Молоді люди знають, що на українську пенсію розраховувати вони не можуть, тому дуже мало молоді хоче служити державі, як в війську так і в науці. “Заощаджуючи” на соціальних зобов’язаннях, держава риє собі могилу. Якщо держава мені нічого не повинна — нащо мені така держава? Збирати податки і накидати непотрібні обмеження, на штиб ковідних та екошизних?!
І навпаки, даючи громадянам такі блага цивілізації, як безкоштовна освіта (в тому числі вища, з високими стипендіями студентам) та медицина (включно з безсмертям, на перших порах через кріоніку), українська держава забезпечить їхню лояльність собі.
Серед школярів та студентів трапляються ті, хто, наслухавшись «останнього капіталіста» та «ціну держави», на повному серйозі кажуть, що треба мінімізувати державу і повністю скасувати всі соціальні гарантії та зобов’язання. Тоді, мов, заживемо в капіталістичному раю вільного ринку. Ті ж самі школярі та студенти зараз роблять домашні завдання за допомогою ChatGPT та інших нейромереж.
Українська технократична партія має для них домашнє завдання: знайти відповідь на питання ким вони будуть в світі капіталізму, коли розумову роботу для капіталістів робитиме штучний інтелект, а фізичну — механотроніка? Якою буде їхня доля в світі де вони зайві, а української національної технократичної наддержави немає? В нинішніх пенсіонерів хоч пенсія 3 тис грн є, а що буде в нинішньої молоді на старості років в разі реального втілення ідеології лібертаріанства? Можливо, тільки евтаназія і буде.