В держави може не бути сировини, обладнання, технологій, людей, фахівців, зброї – чого завгодно, тільки не грошей. Особливо якщо держава має власну фінансову систему, а не є колонією з чужою валютою. Гроші – не цінність сама по собі, а всього лиш один з засобів розподілу матеріальних благ. Фінансовою системою має керувати безпосередньо уряд націонал-технократів, розподіляючи гроші згідно з потребами української держави та нації.
На що грошей в технократичної держави не буде – так це на подальше субсидіювання банків. В будь-яких ділових відносинах треба виходити з того, що якщо даєш комусь гроші – вони можуть не повернутись. Ніхто нікому ніколи не може гарантувати повернення грошей і особливо – з лихвою під відсоток. Можливі лише інвестиції: гроші можуть повернутись і примножитись, а можуть бути втрачені повністю і ніхто їх не поверне. Такий підхід унеможливлює кризи з банкрутствами банків і неповерненням внесків вкладників, адже всі вкладають гроші тільки на свій страх і ризик і жоден закон не зобов’язуватиме нікого повертати борги. Єдиний можливий виняток – деякі борги, взяті до приходу УТП до влади, щоб не повторювати історію з тим як в 90х кинули вкладників радянського Ощадбанку. Мильну бульбашку старих боргів краще не лопати, а акуратно здути.
В умовах коли фінансову систему повністю контролює держава і нема банків в яких можна взяти кредит, може виникнути питання де брати гроші приватним підприємцям на розвиток бізнесу. Для цього є різні варіанти. На дрібний бізнес можна заробити власноруч. На щось більше – можна знайти інвестиції, якщо знайдуться люди готові ризикувати власними грошима. Недостатньо буде покласти гроші на депозит в банк під відсотки, адже держава не даватиме гарантій банкам та їхнім вкладникам. Інвестори будуть змушені бути розумними щоб знати в що вкладають, інакше швидко втратять свої гроші та перестануть бути інвесторами.
Якщо йдеться про технологічне підприємництво або масштабування виробництва потрібної державі та нації продукції – можлива допомога держави, переважно в негрошовій формі. Щоб розробити технологію і продукти на її основі, можна буде звернутись не до приватних інвесторів, а до держави, яка надасть наявну в її розпорядженні науково-технічну базу для доробки технології та виготовлення прототипу. Далі для масштабування виробицтва буде створене державне підприємство і надані заводські потужності, а якщо їх нема – вони будуть побудовані. Як приклад, наземні дрони, які робить Євген Гнаток для ЗСУ. При владі УТП йому та йому подібним вже були б надані державою цілі автозаводи, а також було б централізовано розгорнуте виробництво супутніх комплектуючих, необхідних для дронів (електродвигуни, електроніка та інше), з поступовою відмовою від імпортних комплектуючих. Винахідник в обмін на винахід отримує впровадження технології і, якщо забажає, стає керівником державного підприємства, яке виробляє винайдену ним продукцію. А також обов’язково отримує справедливу винагороду за винахід та можливості для подальшої винахідницької діяльності. Якщо держава не може забезпечити розвиток промисловості, а може тільки збирати податки, то нащо така держава?
На одних лиш підприємців покладатись технократична держава не може. Державне керівництво повинне і саме проявляти ініціативу та безпосередньо провадити такі речі як ядерна програма, засвоєння космосу, власне виробництво електроніки – на те що підвищує обороноздатність держави та економічну незалежність грошей не бути не може. Громадський транспорт, частий, цілодобовий та безкоштовний, в рази знизить імпорт автомобілів та пального – непряма вигода для держави та нації буде незрівнянно вищою за видатки на його утримання. Підвищення стипендій студентам та зарплат фахівцям дасть змогу утримати їх в Україні замість спонсорування інших держав людським ресурсом, вирощеним за рахунок нашої держави. Пенсійне забезпечення та охорона здоров’я є запоруками довіри громадян до власної держави – інакше нащо людям воювати за державу і працювати на державу, якщо вона нічого не дасть взамін? Кріоніка та безсмертя – так взагалі питання життя і смерті, а не грошей.
Нам потрібна українська держава для українців, а не паразитарне утворення, яке працює на купку паразитів, злодіїв та чужинців, і фінансова система української держави повинна бути не більш ніж бухгалтерією, яка служить цій меті.