Сировинні експортери, отримуючи понад 100 млрд грн відшкодування ПДВ з бюджету, не лише грабують державу та націю посеред війни, а ще й шкодять Україні в зовнішній політиці. Особливо це видно на прикладі експорту зерна. Під час великої війни українські морські порти були заблоковані і експорт зерна почав здійснюватись через країни ЄС, зокрема Польщу. Але замість везти зерно кудись за море, зерновим олігархам простіше було продати зерно прямо в Польщі.
В Польщі заборонено зосередження родючих земель у великих приватних латифундіях. Найбільший землевласник там – Люблінський університет, який займається дослідженнями в сільському господарстві. Сільське господарство в Польщі, як і в Україні, отримує гроші від держави. Тільки в Польщі уряд дає дотації мільйонам малих та середніх фермерів, в той час як в Україні уряд платить “дотації” обмеженому колу зернових олігархів у вигляді відшкодування ПДВ експортерам. Можливо, дрібні фермерські господарства Польщі менш ефективні та конкурентоздатні ніж українські латифундії. Але поляки знають ціну своїй землі та своїй нації і не дають “вільному ринку” знищити своє фермерство.
Поляки показали зерновим олігархам, які паразитують на Україні, що таке європейський вільний ринок і як на ньому треба конкурувати. Коли Польщу завалили дешевим українським зерном, польські фермери вийшли на протести та перекрили кордон. Це показує наскільки поляки не зацікавлені в конкуренції з боку дешевого українського зерна на ринку ЄС. А з іншого боку ми, українці, зацікавлені в тому щоб українська держава припинила відшкодовувати ПДВ експортерам і натомість ввела високе експортне мито на наші ресурси.
На аргументацію що це, мов, знизить конкурентоздатність нашого зерна на світовому ринку можемо відповісти, що це якраз добре. При поточній системі, яка відшкодовує ПДВ сировинним експортерам, ми лиш терпимо збитки і платимо олігархам (зокрема, іноземним “інвесторам”) за кожну тонну вивезеного зерна, і якщо воно згниє в Україні замість бути вивезеним за кордон – нам це навіть вигідно, бо доведеться платити менше відшкодування ПДВ експортерам. Щоб це було не так, доходи від експорту повинні збагачувати українську державу та націю. Експортом має займатись безпосередньо держава, але навіть у випадках коли це робитимуть приватні експортери зерна – вони мусять платити високе експортне мито замість забирати всю виручку собі практично не сплачуючи податків.
Зернова угода з РФ, яка була укладена посеред великої війни, так само не принесла Україні нічого крім проблем. Так, зернові олігархи (в тому числі іноземні “інвестори”) як завжди на цьому наварились, отримавши відшкодування ПДВ. А Україна отримала ганьбу угодництва з ворогом на очах у всього світу. В сторонніх спостерігачів, в тому числі тих які співчувають Україні, виникає питання: якщо Україна може домовитись з РФ по зерну, чому б не домовитись і про територіальні поступки та погодитись на інші умови Путіна? Чому б Україні не поступитись інтересами? Через це підтримка України в світі падає. Такої ганебної ситуації не могло б виникнути якби українська влада діяла винятково в інтересах української нації, а не вузького кола олігархів та чужинців.
Експортне мито замість ПДВ
Ми, українські технократи, прийшовши до влади, мусимо скасувати ПДВ як антиукраїнський податок. Зі скасуванням ПДВ значно спроститься податкова бюрократія і зникне безліч корупційних схем, пов’язаних з адмініструванням та відшкодуванням ПДВ. Натомість ми маємо ввести експортне мито, достатньо високе щоб експорт сировини став значно менш вигідним ніж переробка всередині України, а продаж готової продукції за кордон – значно менш вигідним ніж продаж українцям. Щоб за кордон продавались виключно надлишки, не потрібні в самій Україні, і щоб українська держава та нація отримували від експорту максимальний зиск.
Експортом може займатись безпосередньо держава, але навіть у випадку коли експорт здійснюється приватними компаніями – він повинен обкладатись експортним митом, велчина якого зворотньо пропорційна ступеню складності продукції. На сировину (зерно та руди) експортне мито повинне бути високим, щоб експорт був ледве-ледве рентабельним для приватного бізнесу. На високотехнологічну продукцію мито може бути нижчим, але все одно таким, щоб дешево продавати її на внутрішньому ринку було вигідніше ніж експортувати за світовими цінами. Щоб експортувались лиш надлишки, не потрібні в самій Україні. Щоб в першу чергу розбудовувалась промисловість, орієнтована на внутрішні потреби України.
Це не означає що ми повинні повністю задушити експортно-орієнтовані галузі. Але експорт повинен приносити прибутки в першу чергу державі та нації в цілому, а не одному лиш вузькому колу експортерів як це відбувається зараз. Тоді наші природні ресурси, наше зерно та руди, наша праця та інтелект, нарешті почнуть працювати на нас, українців, на українську державу та націю, а не на олігархат та транснаціональний капітал.
Україна – країна не бідна. Україна – країна пограбована!