Націонал-соціалізм виник в Німеччині як реакція на ганебну капітуляцію в Першій світовій війні. Також вагому роль в становленні НСДАП та політичній кар’єрі Гітлера зіграла боротьба з сильними в Німеччині на той момент комуністами.
В перші роки влада Адольфа Гітлера дала Німеччині великий економічний та моральний підйом. Німці відновили власну армію та повернули свої окуповані території, оговтались після принизливої поразки і навіть перестали платити “репарації” (грабіжницьку данину) переможцям.
Але далі Гітлер втягнув Німеччину в авантюру, яка закінчилась для німців ще більш нищівною поразкою, поділом Німеччини на окупаційні зони, відчуженням територій та остаточною втратою Німеччиною статусу наддержави. До цього, з точки зору української технократії, призвели дві основні помилки Гітлера: слов’янофобія (в тому числі українофобія) та недостатньо технократичне мислення.
Коли Чехословаччина розпадалась під тиском Гітлера та його союзників, Гітлер дав словакам проголосити незалежність. Слідом за словаками, українці Карпатської України на Соймі в Хусті 15 березня 1939 проголосили незалежну державу. Августин Волошин відправив телеграму особисто на ім’я Адольфа Гітлера з проханням взяти Карпатську Україну під свій протекторат. Але на наступний день німецький посол “порадив” українцям не чинити спротив угорському вторгненню. Через брак зброї Карпатська Україна впала в нерівному бою. Про ці події можна дізнатись у стрічці “Трагедія Карпатської України”, знятій в 1940 за гарячими слідами подій.
Карпатська Україна претендувала на те щоб стати великою Україною, приєднавши поділені між окупантами українські землі. Українська націоналістична еміграція на той момент плекала великі надії на визволення України в союзі з націонал-соціалістичною Німеччиною. Маленька Карпатська Україна зі столицею в Хусті могла б стати школою для підготовки українського державного апарату до управління вже великою Україною. На пенсії в Німеччині був Павло Скоропадський, який був Гетьманом України в 1918. Гітлер мав на руках все щоб реалізувати проект союзної Рейху України, якби схотів це зробити. Але, як показала практика, в його плани це не входило.
Проголошення Ярославом Стецьком Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 по радіо у щойно звільненому від більшовиків Львові Гітлер не підтримав, а за відмову відкликати цей Акт німці ув’язнили Стецька до концтабору Заксенгаузен, де він пробув до 1944. Таким чином, німці з самого початку налаштували українське націоналістичне середовище проти себе, і це призвело до утворення Української повстанської армії, яка воювала як проти Гітлера, так і проти Сталіна.
Але ще яскравіше про українофобію Гітлера свідчить його ставлення до українців, які безпосередньо воювали за Третій Рейх. Попри майже три роки влади над Україною, Гітлер набрав мізерну кількість українців до свого війська в порівнянні з мільйонами українців, які воювали за СРСР. Точку зору українського офіцера, який воював на боці Третього Рейху, показують мемуари Євгена Побігущого “Мозаїка моїх споминів”. Він був офіцером українського батальйону “Роланд”, одного з двох українських батальйонів які воювали у складі Вермахту проти СРСР починаючи з 1941 (другим був “Нахтігаль” Романа Шухевича). Спочатку українці дивились на німців як на визволителів від більшовицької неволі. Але німці не поспішали формувати військо з українців. Батальйон “Роланд” відправили до Білорусі воювати з радянськими партизанами, а потім — розформували, з тюремним ув’язненням офіцерського складу (в тому числі самого Побігущого).
Побігущий наводить в мемуарах розмову з німецьким офіцером на святкуванні Різдва українськими офіцерами “Роланда”. Німець зізнався, що про український народ та його звичаї їм говорили мало, а більше говорили про українську пшеницю.
Понеслась грімка коляда.
Справді важко описати тодішні наші переживання. Немає суму ані пригноблення. Постав радісний святковий настрій.
Присутній, так би сказати, наш конвоїр-поручник немало дивується. Починаємо з ним розмову. Сотник Шухевич розповідає йому про Україну, про визвольну боротьбу нашого народу, Крути, наші звичаї, обряди, зміст деяких колядок, що їх ми співаємо.
Після доброї години такого нашого святкування поручник-німець виходить і залишає свою старшинську торбу при столі.
Цікаво в неї заглянути, але вояцька честь на це не дозволяє.
Довго його не було.
Приходить несподівано з сестрою Червоного Хреста і приносить велику вазу пуншу і тацю тісточок. Просить дозволити йому як приятелеві засісти до спільної Свят-Вечері й прийняти його подарунок. Ми його гості. В дальшій розмові цей старшина, що його чомусь ми називали в часі подорожі «Параграфом», розповів, що знав про нас лише зі скупих німецьких джерел, що мало говорили про українську націю, а найбільше про нашу пшеницю. Він тепер нас розуміє, хто ми такі, бо інакше йому про нас говорили.
Євген Побігущий, “Мозаїка моїх споминів”
Поразки на фронті та впевнений наступ СРСР змусили німців невдовзі звільнити українських офіцерів з-під ув’язнення та створити з них дивізію СС “Галичина”. Але навіть тоді німці набрали лиш одну дивізію — значно менше, ніж було охочих воювати українських добровольців. Гітлер настільки боявся утворення української держави, що не наважився створити велику українську армію для війни проти СРСР навіть коли вже програвав по всіх фронтах. Таким чином, українофобія Гітлера позбавила його мільйонів українських солдат, які могли б переломити хід війни.
Альберт Шпеєр, наближений архітектор Гітлера, а пізніше Рейхсміністр озброєнь (керував економікою воюючого Рейху), пише в мемуарах, що на початку німецької окупації він міг сам їздити на автомобілі по Україні навіть в лісах, не боячись за свою безпеку. А всього лиш через півроку йому вже стало небезпечно пересуватись без спеціального супроводу. Замість союзної Української Держави німці отримали велику окуповану територію, на якій треба боротись з партизанами. Посприяла цьому, зокрема, україноненависницька політика рейхскомісара по Україні Еріка Коха, проти якої був навіть Йозеф Гебельс (найближчий соратник Гітлера). Також свою роль в налаштуванні українців проти німців зіграла політика примусового вивезення українців на роботу до Німеччини. Шпеєр був проти цієї практики, і значно ефективнішим вважав задіяти на німецьких заводах працю німецьких жінок замість мобілізованих на фронт чоловіків. Також слід зазначити, що якби німці посприяли створенню Української Держави, вона сама могла б бути потужною промисловою силою і забезпечувати своє та союзне німецьке військо зброєю та їжею.
Другою ключовою причиною поразки Гітлера було те, що він не був технократом. За свідченням того ж Альберта Шпеєра, його науково-технічні уявлення зупинились на рівні Першої світової війни, в якій він був солдатом. Такі нові на той момент галузі як ядерна фізика та радарна техніка були не в пріоритеті, увага ним приділялась за залишковим принципом. Це фактично знецінило для Гітлера успіхи ракетної програми Вернера фон Брауна, адже перші в світі балістичні ракети “Фау-2”, начинені звичайною вибухівкою, рідко наносили супротивнику удар, співрозмірний з вартістю ракети (за аналогією згадуємо російські ракетні обстріли, попри які життя в Україні не зупиняється), а ядерні боєголовки німці так і не зробили. Німці мали потужну школу фізиків-ядерників, і Гітлер, якби був технократом, міг би почекати створення власної ядерної зброї до того як починати ризиковані воєнні авантюри.
Гітлер казав: «Хто хоче жити, той повинен боротись. А той хто не захоче чинити опір у цьому світі вічної боротьби — той не заслуговує права на життя». Втім, на серйозну боротьбу за ядерний статус своєї держави він так і не спромігся. Ядерна зброя дала б йому можливість якщо не виграти, то хоч не програти війну остаточно. Але українофобія Гітлера при його нетехнократичному світогляді призвели Третій Рейх до нищівної поразки та капітуляції. І потім «трофейні» німецькі вчені та інженери робили для переможців ракети та ядерну зброю. Німці прикладом Фау-2 врятували батька космонавтики українця Сергія Корольова від смерті на Колимі. Вернер фон Браун на своїх ракетах відправив американців на Місяць. Барон фон Арденне розробив для СРСР центрифуги для збагачення урану.
В України теж мало шансів виграти війну з Росією та іншими ресурсно, територіально і економічно сильнішими державами без проривних технологій, які змінили б правила гри на користь української нації. Тому без технократії українська держава рано чи пізно приречена на поразку. Так само ми будемо приречені на поразку, якщо не будемо збільшувати свій життєвий простір. В технократів для цього є значно менш ризикований спосіб ніж вести світові війни. Безмежні простори та багатства космосу, які не потрібно завойовувати, а потрібно лиш прийти та взяти. В України є всі науково-технічні можливості, необхідні для початку космічної експансії. Такі імперіалісти-узурпатори минулого як Олександр Македонський, Чингісхан, Наполеон та Гітлер навіть не мріяли про те, що ми можемо отримати через українські аерокосмічні технології!