Злочинна політика вищого політичного керівництва України, яка велась починаючи з 1991, при всіх президентах від Кравчука до Зеленського включно, була і є винятково антиукраїнською та антинаціональною.
Україна виходила з СССР ядерною та космічною державою, а через 30 років незалежності опинилась у війні з ядерною державою без власного ядерного арсеналу. Ядерна зброя була здана під паперові “гарантії”, ціну яким ми зараз бачимо. Збройні сили планомірно знищувались на догоду як Москві так і “західним партнерам”: США та НАТО аж до 2015 включно (коли вже йшла війна) фінансували програми зі знищення зброї в Україні. Знищувалась і промисловість – щось було віддано на розпил росіянам або проросійським олігархам, щось було віддано новоствореним олігархічним кланам під балачки про “ринкові реформи”, продиктовані “економічними радниками” з заходу. На захід виводилось крадене, від грошей до металу та інших цінностей з розграбованих підприємств аж до кінця 2000-х коли майже все вже було порізано.
За підсумками 30 років незалежності складається картина умисного та цілеспрямованого демонтажу української державності та геноциду української нації. Мільйони українців уїхали в еміграцію. Водночас, з 1993 по 2023 було зроблено понад 6 мільйонів абортів – приблизно стільки, скільки більшовики вбили українців під час Голодомору 1932-33. В результаті населення України з 1991 скоротилось майже вдвічі. Крім того воно значно постарішало. Молоді від 20 до 30 років стало мало: 6 мільйонів абортів не могли статися без наслідків.
Політика, яка провадиться антинаціональним правлячим класом за вказівками з-за кордону, призводить до “звільнення” України від українців. Якщо в містах це ще не так помітно, то в селах де є багато землі “звільнення” від українців відбулось на повну. Найбільший розмах воно мало за часів Кучми. Тоді українцям формально роздали землю, а фактично знищили радгоспи, які забезпечували близько 60% робочих місць в селах. Дрібні фабрики та заводи, які були по селам, продали за безцінь і в більшості випадків порізали на метал. Таким чином, у типовому селі з роботи залишилась тільки адміністрація та школа + інші дрібніші структури, що становило не більше 20% від загальної кількості робочих місць. Тобто буквально 80% сільського населення залишили без засобів до існування і вони були змушені переїздити в міста або їхати на заробітки за кордон.
Особливий цинізм ситуації в тому, що це все відбувається під прапором формально “української” та “незалежної” держави.
З самих початків української незалежності в 1991 відбувається “лагідна евтаназія” України. Цю політику провадила агентура як Російської Федерації, так і західних неомарксистських структур, найбільш помітні з яких – Демократичня партія США та структури Сороса. При цьому правлячий клас в українських владних кабінетах, замість протидіяти ворожій політиці чужинців, став їхньою безхребетною прислугою і найкращим помічником та союзником в ділі знищення української нації.
“Звільнені” від українців окуповані землі необільшовицькі російські загарбники заселяють інородними і навіть іншорасовими мігрантами, яскравий приклад – Маріуполь. А на не окуповані РФ і формально ще українські землі є свої плани в західних неомарксистських структур. Ці плани все частіше озвучуються публічно: завезення кольорових мігрантів з різних дуп світу з роздачею їм українських паспортів та заміщенням ними генетичних українців. Як бачимо, у ворогів української нації що на сході що на заході мета однакова: Україна без українців. Путінська необільшовицька Російська Федерація та неомарксистські структури на заході відрізняються хіба що різними методами досягнення цієї мети.