Зброя – супутник людини протягом усього її існування як виду. Спочатку, через слабкий поділ праці, кожна доросла людина мала холодну зброю в особистому володінні та мала право вільно нею розпоряджатися, не підпорядковуючись будь-кому. З цього випливає, що право володіти і використовувати зброю – природне право кожного індивіда. Складно уявити таке плем’я в ті далекі часи, де прості люди не мали б права володіти ножем або пращею, луком або палицею, списом або дротиком з якихось соціальних причин, окрім хіба що, рабства або важкої провини перед суспільством. Варто зауважити, що це право не передбачало будь-яких зобов’язань, а лише задовольняло природний попит у людей минулому.
З розвитком ремесел, виникненням торгівлі та підвищенням ефективності праці, дедалі більшу кількість людей залучали до різного роду видів діяльності, які потребували більшої уваги до спеціалізації, ніж до звичного на той час полювання, унаслідок чого гостра життєво важлива потреба для кожного мати зброю в особистому володінні падала, а її розповсюдження стало ознакою спеціалізацій, які потребували її.
З розвитком справи державницької, з’явилися такі режими, за яких деяка частина населення втратила саме право мати і користуватись зброю. Можна помітити, як зброя і право володіти і користуватись нею стало чітким маркером людей вільних, а її відсутність – людей поневолених. До числа перших ми з ходу можемо віднести громадян грецьких полісів, римлян (громадян Риму) часів республіки, князів з їхньою дружиною і козаків. До числа других – рабів, ілотів, кріпаків. Усякий істинний рух за свободу від рабства, будучи успішним, давав право володіти зброєю своїм поплічникам: чи то повстання Спартака, чи то Коліївщина, чи то Революція у США, і задовольняв реальні потреби. Згадаймо слова з другої поправки до Конституції США: “Оскільки добре організоване ополчення є необхідним для безпеки вільної держави, право народу зберігати і носити зброю не повинно порушуватися”. Скільки доль було зламано, скільки життів було зіпсовано і втрачено внаслідок вилучення цього права у простих українців нам не відомо, проте ми точно можемо визначити часові періоди, коли таке право було відсутнє у переважної більшості населення і наслідки цього. Так, наприклад, Голодомор був би в принципі неможливим, якби в людей була своя зброя і можливість захистити наявний в них хліб і власне життя. Безумовно, таке тяжке становище народу було зумовлене насамперед людожерськими діями влади але водночас і відсутністю ефективних інструментів їй протидіяти у вигляді зброї, якою народ і розстрілювали за непокору чи нелояльність режиму.
Ми, проаналізувавши ці та багато інших фактів і умовиводів, вважаємо життєво необхідним для українців реалізувати право володіння, зберігання і носіння холодної та вогнепальної зброї. Це природне право будь-якої людини, на наш погляд, і всякий законослухняний і психічно здоровий громадянин має право придбати і використовувати, не порушуючи розумних меж і техніки безпеки, зброю, незалежно від того, чи то спортивний це інтерес, чи то мисливський, чи то інший шляхетний, чи то благородний, він відчуває до неї. Більш того, ми впевнені, що легалізація зброї значно підвищить обороноздатность країни і безпеку громадян. Вочевидь, якби зброя була легалізована до початку вторгнення, ворог би поніс значно більші втрати. Більш того, якщо б зброя була легалізована до початку війни, вона б вирогідно, не почалась би.
Деякі люди турбуются, що легалізація зброї може стати причиною зростання злочинності, через збільшення обігу зброї в країні. Однак, ми вважаємо, що реалізація цієї реформи не тільки не призведе до зростання насильства, а навіть навпаки, стане причиною падіння злочинності й захистить громадян від різних загроз.
Річ у тім, що зброя вже є у кримінальних елементів і не зареєстрована, в той час як чесні й порядні громадяни – залишаються беззбройними. Інша річ, що за появи зброї – це золотий фонд країни, здатний ефективно протистояти різним загрозам навіть без участі держави. Прикладом тому є прості сумчани та кияни, які, отримавши на початку повномасштабного вторгнення РФ зброю, змогли захистити свої вулиці й міста. Водночас у місцях, де прості люди були позбавлені можливості отримати зброю, громадяни не могли захищати свої рідні міста зі зброєю в руках. На півдні України, зокрема в Херсоні та Мелітополі, українці масово виходили на мітинги проти озброєних російських загарбників, але не мали зброї проти них. Варто зауважити, що навіть з урахуванням евакуації поліції й інших органів правопорядку, у містах, де роздавали зброю буквально всім поспіль без документів, не було помічено суттєвого зростання злочинності.