Ілюзія народовладдя
В Україні, як і в інших демократичних країнах, владою формально є народ. Формально і ми, українські технократи, можемо зареєструвати партію та мати участь у виборах. Але для офіційної реєстрації партії нам за законом треба зібрати 100 партійців, 10 тисяч підписів в 2/3 областей країни та 300 тисяч гривень грошового внеску. Вочевидь, одномоментно ми це зробити не можемо, адже наша партія — ініціатива української молоді, а не олігархічний політпроект. А люди в переважній більшості політикою займатись не хочуть і голосують за тих хто гучніше кричить, тобто мають більший медіа-ресурс, а деякі виборці так взагалі голосують “за гречку”.
Тільки в олігархів або іноземної агентури є гроші та ЗМІ, щоб за лічені місяці до виборів зареєструвати партію та розрекламувати її на широкий загал. Навіть на місцеві вибори восени 2020 можна було йти тільки від імені партій, можливість висування незалежних кандидатів була прибрана.
На виборах до влади передбачувано пройшли в основному олігархічні ставленики або старий місцевий кримінал. Прийшли найбезпринципніші моральні потвори, які навіть посеред війни пилять бюджети на бруківках. Політика при демократії по факту працює за принципом комерційного підприємства: аферисти вкладають гроші у вибори (рекламу, ЗМІ, “гречку”), а по приході до влади заробляють за рахунок бюджетного корита.
Але є один важливий нюанс: на місцеві вибори восени 2020 року явка була лиш біля 35-40%. Народ, очевидно, втрачає довіру до виборів та розчаровується в демократії. Більшість українців не знали за кого віддати голос, адже Українська технократична партія ще не була представлена на тих виборах.
Густав Лебон в “Психології народів та мас” (1895) описав фундаментальну проблему демократії — ефект натовпу. Натовп імпульсивний та безвідповідальний, люди в натовпі не схильні мислити раціонально. Натовпом легко маніпулювати, якщо мати достатньо впливу для цього. Це стосується в тому числі натовпу депутатів парламенту — як Верховної Ради, так і місцевих рад. При демократії владою є не народ, а ті, хто вміють маніпулювати натовпом. Це стосується і виборців, які голосують за тих, кого бачили по телевізору: в умовах сучасності ефект натовпу легко створюється через ЗМІ. Таким чином, демократія узурпується олігархічною плутократією — як в Україні, так і в США та країнах ЄС.
Таким чином, владу узурпують кримінал-олігархічні угрупування. Олігархи та їхні ставленики далекі від української національної ідеї. Отримані від української промисловості гроші вони, частіше за все, виводять на закордонні рахунки, а не вкладають в Україну. Виведення грошей за кордон ставить їх в політичну залежність від керівництва країн, де їхні гроші знаходяться. Таким чином олігархи ще й стають агентами іноземного впливу.
Наприклад, Ринат Ахметов в 2016 вклав пів-мільярда доларів в яхту, замовлену на німецькій верфі. Це гроші, зароблені на українських ресурсах та промисловості. Яхта співрозмірна з крейсером Москва, потопленим українським ракетами в квітні 2022. Таким чином, наші ресурси замість вкладатись в технократичну модернізацію України, уходять за кордон та бездарно марнуються.
США та країни ЄС часто ставлять українцям в приклад як країни розвиненої демократії. На них вказують як на антитезу українській недорозвиненій демократії, узурпованій олігархатом. Але західна демократія теж не ідеальна. Вона з кожним днем набуває все більше рис тоталітаризму.
Ковідний тоталітаризм
Пандемія COVID-19 дала змогу “демократам” в демократичних країнах фактично ввести тоталітарний режим. Обмеження базових прав людини, сегрегація та дискримінація стали буденністю країн “розвиненої демократії”. Відсторонення невакцинованих від роботи та доступ до благ цивілізації за “сертифікатом вакцинації” в Україні ввели тільки в жовтні-листопаді 2021, а от в деяких країнах Заходу це сталось навіть раніше.
З точки зору української технократії, поступ тоталітаризму є значно більшою загрозою ніж сама пандемія COVID-19. Карантин з атрибутами тоталітаризму є смертельною загрозою для прав і свобод громадян в демократичних державах, і тільки відносна слабкість каральної машини давала українцям більше свободи, ніж в країнах “розвиненої демократії”. Від тоталітаризму Україну рятувало те, що, попри формально введені карантинні міри, дотримання обмежень досить халатне в порівнянні з країнами Заходу. Більше того: підзаконні акти, якими були ці обмеження введені, прямо суперечили Конституції та законам України, чим користуювались як свідомі громадяни, так і принциповий бізнес, який відмовився ділити людей на вакцинованих та невакцинованих.
Українські технократи не заперечують існування та смертельність COVID-19. Але втрати свободи ми боїмось значно більше, ніж смерті.
Той, хто жертвує свободою заради безпеки, втрачає врешті-решт і свободу, і безпеку
Бенджамін Франклін – видатний фізик та один з батьків-засновників США
Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний
Степан Бандера
Втім, це не означає, що ми з таким підходом прирікаємо когось на смерть від пандемії. Є технократичний шлях вирішення етичної проблеми порятунку людських життів. Про це йдеться у розділі, присвяченому безсмертю.
Минулі абзаци про ковід були і в першій версії, оприлюдненій в грудні 2021. Ковід — хвороба реальна, як і було написано в 2021. Моя бабуся померла від нього в лютому 2024. Але є один важливий нюанс. Вона була вакцинована від ковіду трьома дозами. Вона не була антивакцинаторкою, але все одно тяжко захворіла ковідом і померла від тромбозу. Померла тому що не знала, що вакцинація не захищає від захворювання ковідом, важкого перебігу хвороби і навіть смерті.
Натомість, друга бабуся не вакцинувалась і досі жива. Вона перехворіла ковідом ще в 2020 і ковідом більше не хворіла. Переважна більшість партійців та друзів партії не вакцинувались — і так само від ковіду не вимерли. Зате якби ми всі вакцинувались — невідомо ще як би перенесли вколювання тих речовин.
Кілька моїх колег по роботі після вакцинації стали значно хворобливішими і хворіли в тому числі тяжким ковідом. Один з операторів прискорювача навіть помер на 8 день після вакцинації. Я в лютому 2022 (ще перед повномасштабним вторгненням РФ) звертався на гарячу лінію Міністерства охорони здоров’я по COVID-19. У відповідь на питання про кількість померлих від вакцинації мені сказали, що така статистика не ведеться. А на питання звідки береться інформація про буцімто “ефективність” вакцин — сказали, що інформація береться від ВООЗ. Особливо підозріло це виглядає в світлі того як в березні 2021 поспіхом був прийнятий закон 5247, який буквально звільнив виробників вакцин від відповідальності за будь-які наслідки вакцинації!
Голова ВООЗ Гебреїсус в квітні 2022 сказав, що українців приймають на заході краще через “расизм”. Мов, до українців надто добре ставляться бо вони білі і це погано. Абсолютно неомарксиська риторика. І це та сама ВООЗ, за вказівками якої в Україні велась ковідна політика, включно з локдаунами та тоталітарним терором проти невакцинованих!
24.02.2022 ковідні обмеження моментально були скасовані. Були переповнені бомбосховища та евакуаційні поїзди, де майже ніхто не носив маски, не кажучи вже про “соціальні дистанції” та “сертифікати вакцинації”. Були мільйони біженців як всередині України так і за кордон. Але масової пошесті з масовою смертністю так і не було. Списати це на “рятівну” вакцинацію не вийде: на той момент за офіційною статистикою вакцинованих по Україні було лиш 35%, з яких невідомо скільки (але багато хто) насправді купили довідки замість колотись.
Зеленський в січні 2022 (в тій самій знаменитій промові з “шашликами”) загадував по весні вакцинувати більшість населення. Не вакцинували. Просто “смертельна епідемія” 24.02.2022 закінчилась сама собою разом з ковідним тоталітаризмом. Отже, ковідна політика, яка велась до 24.02.2022, не мала під собою жодного медичного підґрунтя. Локдауни, примус до вакцинації і тоталітарні обмеження для невакцинованих вводились в Україні за вказівками з-за кордону не для захисту від поширення епідемії.
Ольга Голубовська, провідний лікар-інфекціоніст України, розповіла, зокрема, що:
💉На момент початку весни 2020, з першим локдауном, в Україні не було санітарно-епідеміологічної служби, вона була знищена ”реформаторами” під керівництвом Уляни Супрун.
💉В ковідній історії значно більше політики, ніж медицини як науки.
💉Було цькування фахівців, зокрема, медиків та вірусологів, всякого роду “активістами” (вочевидь, комсомольцями-неомарксистами) за саме припущення про можливість штучного походження вірусу.
💉В ВООЗ могли цілі місяці а то й роки зволікати з включенням дієвих засобів в протоколи лікування ковіду, що призводило до смертей, яких могло б не бути.
💉Дієвий протокол лікування ковіду в українських медиків був ще в квітні 2020, але він не узгоджувався з протоколами лікування від ВООЗ.
💉Деякі українські лікарі неправильно лікували ковід, керуючись протоколами ВООЗ замість українського протоколу через меншовартість перед чужинцями, що призводило до смертей, яких могло б не бути.
💉Лікарям через неправильні протоколи ВООЗ бувало навіть тупо забороняли лікувати пацієнтів, які через це вмирали.
Ковід, вочевидь, був лиш приводом для випробування населення на покірливість до свавілля з боку транснаціональних глобалістичних структур, таких як ВООЗ. Урядовці “демократичних” країн, в тому числі України, в більшості випадків проявили себе як покірливі комсомольці, готові виконувати будь-які вказівки з-за кордону. Виходячи з цього, стає зрозумілим чому функціонери ВООЗ всіляко перешкоджали лікуванню ковіду: якби він легко лікувався і не було переповнених реанімацій — не було б і приводів вводити ковідний тоталітаризм.
В жовтні 2021 — лютому 2022 Українська технократична партія організовувала протести проти примусу до вакцинації та ковідного тоталітаризму. Жодна політична партія крім нашої на це не спромоглась. Всі політики та партії, представлені як в центральних органах влади, так і в органах місцевого самоврядування, як владні, так і опозиційні, підтримували владу у слідуванні ковідній політиці, продиктованій з-за кордону.
Тільки Медведчук обурювався, але виключно тим що замість російського “спутніка” українців колють західними вакцинами. Проти примусової вакцинації як такої серед політичних партій виступали лиш ми, українські технократи.
Разом з введенням “карантинного” тоталітаризму, “демократи” в демократичних країнах знищували і свободу слова. В січні 2021 акаунти президента США Трампа в соцмережах стали об’єктом цензури. Його заблокували в Facebook, Twitter та купі інших соцмереж, проти нього велась пропаганда в більшості впливових ЗМІ. Це означає, що реальна влада в демократичних країнах належить не обраному народом президенту, а купці олігархів, які володіють ЗМІ та соцмережами.
Минулий абзац був в першій версії ідеологічних засад, випущених в грудні 2021. Але Трамп, вдруге ставши президентом США в січні 2025, карати винних у ковідному тоталітаризмі не став. В Конгресі США спеціальний підкомітет вже оприлюднив звіт, в якому піддано нищівній критиці ковідну політику, вакцинацію та ВООЗ, куплену китайськими комуністами. USAID закрили, ковідну аферу визнали ділом рук не лише Китаю, а й деяких олігархів та посадових осіб США. Але про гучні вироки проти винуватців ще не чутно. Схоже, трампівсько-республіканська критика ковідного тоталітаризму – не більш ніж словесний популізм з метою сподобатись противникам ковідного тоталітаризму.
Неомарксизм та антиукраїнська “толерантність”
При демократії, коли всі громадяни мають рівні права, “рівнішим” виявляється той, в кого більше грошей та інформаційного впливу. Хто має гроші — той може купити або створити власні ЗМІ, може підкупити політиків, суддів та правоохоронців. Можна вчинити й хитріше: створити власну мережу “благодійних” організацій та фондів, через які даються гранти та фінансуються громадські організації, які пропагують потрібну спонсору ідеологію та політику. Таким чином відбувається поступова олігархічна узурпація громадської думки в демократичних країнах.
З метою допомоги узурпації демократії олігархатом, ним спонсорується пропаганда неомарксистської ідеології. Вона включає в себе рухи за ЛГБТ, “гендерну рівність”, фемінізм та іншу “боротьбу з дискримінацією”. Від цієї ідеології відштовхуються агресивні політичні рухи, які прикриваються захистом прав меншин, а на ділі відстоюють інтереси спонсорів.
Рухи на штиб ЛГБТ та BLM (Black Lives Matter) в США та країнах західної Європи фактично є сучасним втіленням лівої ідеології боротьби за права пригноблених. В англомовному інтернеті їх називають “культурними марксистами”, адже в їхній ідеології прослідковуються паралелі з марксистською ідеєю боротьби за права “пригнобленого пролетаріату”.
При цьому варто зазначити, що ЛГБТ-активісти та інші неомарксистські “борці за рівність” — вкрай лицемірні потвори. Більшість з них, коли спитати про дискримінацію невакцинованих на піку ковідного тоталітаризму, моментально перевзуваються в повітрі і стають найзавзятішими поборниками дискримінації.
Професійні “борці з дискримінацією” на зарплатні грантових контор — не проти дискримінації як такої. Вони тільки за дискримінацію та цькування, якщо це дискримінація та цькування тих хто не подобається їм або їхнім спонсорам. Навіть я мав досвід конфлікту з трансгендером на роботі і можу чітко сказати: вони — психічно хворі, яких треба ізолювати від суспільства.
В червні 2023 та 2024 менеджери державної Укрпошти виставляли в соцмережах дописи на підтримку ЛГБТ. Вони, мов, за розмаїття та проти дискримінації. Ті самі менеджери, які з жовтня 2021 аж до 24.02.2022 оком не моргнувши виганяли з роботи невакцинованих співробітників тієї самої Укрпошти! Після цього в УТП була закрита абонентська скринька Укрпошти, вказана в першій версії ідеологічних засад. Вона перестала діяти в грудні 2023.
Державне ЗМІ “Суспільне”, уражене неомарксистами-грантоїдами, так само кожен червень підтримує ЛГБТ. Вони, мов, проти дискримінації.
Але в листопаді 2021, на піку ковідного тоталітаризму, Олександр Такул з сумського “Суспільного” навпаки всіляко схвалював утиски невакцинованих. В коментарях під новиною про протест, організований Українською технократичною партією під універмагом “Київ” проти дискримінації невакцинованих, він явно схвалював пропозицію проявити насильство в стилі “Беркуту” проти учасників протесту. Тоді на входах до торговельних центрів перевіряли “сертифікати вакцинації”, і ми вийшли під універмаг з вимогою припинити дискримінацію українців за цією ознакою. Прийшовши туди, ми побачили закриті двері універмагу, хоча це було вдень, в час коли він ще мав би працювати. Після цього протесту губернатор Сумщини Живицький поскаржився на нас до СБУ.
На щастя, в СБУ тоді вистачило здорового глузду не переслідувати нас, громадян України, за нашу громадянську позицію. Все ж таки Україна — не Росія. За вихід на протести нас не посадили і не побили в стилі Беркуту, хоча комсомольці-неомарксисти дуже хотіли б цього. Революція Гідності, хоч і була незавершеною, зовсім даремно не пройшла.
Необхідність культурного марксизму ще в 1920х сформулював Антоніо Грамші. Цей італійський марксист побував в СРСР і побачив, що традиційне патріархальне суспільство ще надто сильно опирається змінам. Зокрема, комуністам СРСР так і не вдалось знищити сім’ю за маніфестом Маркса. З цього Грамші зробив висновок, що конфіскації приватної власності та економічного марксизму недостатньо і марксистам треба зосередитись на “культурній гегемонії”. Його ідейними послідовниками були представники “Франкфуртської школи”, які сформулювали так звану “гендерну ідеологію”, яка понад усе ставить безліч різних нетрадиційних “гендерних ідентичностей”. Її послідовники, маючи щедру олігархічну фінансову підтримку, поступово узурпували вищі навчальні заклади та впливові ЗМІ в США та країнах західної Європи.
Ідеологія “гендеру” з кожним роком займає все більше місця в мас-медіа, культурі, освіті та законодавстві демократичних країн. “Гендерна освіта” проникає до шкільних програм. Дійшло навіть до того, що на престижну кінопремію “Оскар” з 2024 можуть претендувати лише фільми, в яких певний відсоток ролей обов’язково мають представники сексуальних, расових та інших меншин А критика подібних тенденцій ставиться поза законом за допомогою “антидискримінаційного” законодавства, що суперечить демократичному праву на свободу слова. Спонсорування олігархами-капіталістами лівих неомарксистських рухів виглядає дивно, але цьому є логічне пояснення: демократія вироджується в диктатуру меншин, а організації, які їх представляють, в свою чергу залежать від фінансових грантів крупного капіталу.
Минулий абзац був в першій версії, оприлюдненій в грудні 2021. З тих пір продюсер Оскару Віллі Пекер встиг сказати, що йому не подобається, що російсько-українська війна отримує надто багато уваги. Її жертви білі і це, бач, відвертає увагу від війн, від яких страждають кольорові.
Отже, неомарксистські “борці з расизмом” не проти дискримінації як такої. Вони всіма руками і ногами за дискримінацію, якщо це дискримінація білої людини! Відверте цькування певних людей в мас-медіа під гаслами боротьби з сексизмом, расизмом, гомофобією, трансфобією та іншою “ідеологічно неправильною” поведінкою стає буденною реальністю демократичних країн. Це дуже нагадує СРСР сталінських часів, коли влада всюди боролась з “контрреволюціонерами” та іншими “антісовєтчиками”.
Зокрема, в березні 2021 американські “борці з дискримінацією” влаштували медіа-травлю Річарда Столмена, засновника Фонду вільного програмного забезпечення (FSF) та автора кількох великих програмних проектів з відкритим кодом. З’явився відкритий лист, в якому зокрема сказано, що він “показав себе жінконенависником, ейблістом і трансфобом…”. Закінчується він закликами “припинити підтримувати Фонд вільного ПЗ” та “Відмовляйтесь мати участь в проектах, пов’язаних з FSF та RMS (Річардом Столменом). Не виступайте і не відвідуйте заходи FSF або заходи, які вітає RMS та його бренд нетерпимості”.
Розроблена Столменом ліцензія GNU GPL забороняє привласнювати код ліцензованих під нею програм з відкритим кодом, не відкриваючи код внесених змін. Таким чином, корпорації не можуть законно використовувати цей код в своїх закритих та платних програмах — своєрідний удар по олігархам-“правовласникам” їхньою ж зброєю. Столмен, розробивши цю ліцензію, фактично заснував рух за вільне програмне забезпечення, покликаний вільно створювати та поширювати відкриті програми без заборон та обмежень, зокрема з боку великого капіталу.
В останні роки великі ІТ-корпорації (такі як Microsoft та IBM) почали діяти хитріше. Вони перейшли від ігнорування руху за вільне програмне забезпечення до його відвертої узурпації. Вони купили чимало ключових компаній, пов’язаних з відкритим програмним забезпеченням. Зокрема, корпорація Microsoft купила великий хостинг відкритого коду Github за 8 млрд доларів США, а IBM купила Red Hat за 34 млрд доларів США. Також Microsoft стала ключовим спонсором таких впливових організацій як Linux Foundation та Open Source Initiative. Вони й підписались під відкритим листом проти Столмена.
Найбільш розвиненою та поширеною операційною системою з відкритим кодом є Linux. Розробник та засновник цієї системи Лінус Торвальдс не заперечує проти корпоративного впливу: він давно зазначав в своїй книзі, що не є безкорисливим аскетом, яким його вдає преса. Його навряд чи безпосередньо підкупили корпорації, але Лінус завжди був набагато менш радикальним послідовником ідеї повністю вільного програмного забезпечення, ніж Столмен, і взагалі є людиною досить схильною до компромісів. А от Столмен, судячи з усього, став вагомою перешкодою в намаганнях корпорацій узурпувати Фонд вільного програмного забезпечення (FSF) та проект GNU, який розробляє багато проектів з вільного програмного забезпечення. Цей старий фанатик ще в 1970-80х мав безліч можливостей зайнятись прибутковим бізнесом, але замість цього обрав шлях безкомпромісної боротьби за свободу програмного забезпечення, відступати з якого не збирається. І, схоже, саме через це його й хочуть усунути, а не через його “нетерпимість”.
Проблема неомарксизму стосується не лише далеких США, а й України безпосередньо. Неомарксизм в Україні лобіюється навіть на рівні законів. Тільки в 2020-2021 до Верховної Ради було подано законопроекти 3316 та 5488, які вводять в законодавство поняття дискримінації за сексуальною орієнтацією. Такі норми ставлять певні меншини в значно більш привілейоване становище ніж решту громадян: злочин проти гетеросексуального українця за такими нормами стає значно меншим злочином, ніж злочин проти умовного негра-трансгендера. Як показують приклади США та країн західної Європи, наполегливість та агресивна пропаганда рано чи пізно дають змогу лобістам вписати навіть найогидніші з точки зору більшості людей норми в законодавство.
Також в 2021 були прийняті законопроекти 5109 і 5110, які ввели в українське законодавство окреме поняття “антисемітизму” та відповідальність за заперечення Голокосту — і це за відсутності покарання за українофобію та заперечення Голодомору.
Коли в жовтні 2023 ісламісти-палестинці почали атаку на Ізраїль, Зеленський висловив повну підтримку Ізраїлю. В Києві на рекламних екранах крутили прапори Ізраїлю. Чим віддячив Ізраїль? Тим, що досі не визнає Голодомор геноцидом українців, не кажучи вже про постачання зброї. Навпаки, російський дрон Ланцет робиться за ізраїльськими технологіями, так само як російські копії Шахеда — за іранськими. Тільки владі Ірану “українська” влада висуває звинувачення в підтримці РФ, а владі Ізраїлю висловлює виключно глибоку підтримку, на яку Ізраїль реагує далеко не взаємністю.
Складається враження, що якби в Україні президент був іранець — було б з так само тільки з точністю до навпаки: “українська” влада засуджувала б Ізраїль за Ланцети і водночас крутила б на рекламних екранах Києва прапори Ірану, не зважаючи на Шахеди.
В грудні 2024 співачка Катерина Чилі висловила в соцмережах обурення тим, що в Києві вчергове встановили ханукію. Але за це її почали цькувати не стільки євреї, скільки українці, меншоварті відносно чужинців. Класик українського націоналізму Микола Міхновський свого часу казав, що головна біда України — це “українофіли”, які виробили в собі релігію лояльності стосовно чужинців. Але є і гарна новина. Судячи з усього, більшість таких меншовартих пишуть свої коментарі з-за кордону. Тому й визначатимуть подальшу долю України не вони. Коли ми, українські технократи, будемо при владі — ми не повинні перешкоджати виїзду за кордон нелояльних громадян, які не поділяють наші ідеї.
Корупція, закони та “піратство”
Неодмінним супутником плутократії, олігархату, неомарксизму та влади чужинців є корупція. В ліберальних колах популярна думка, що влада, включно з президентом, міністрами та депутатами Верховної Ради, є всього лиш найманими менеджерами платників податків. Якщо розглянути таку філософію з точки зору президента та інших посадовців, які усвідомлюють себе не більш ніж тимчасовими менеджерами, їхнім природним прагненням та бажанням буде витягти з цієї тимчасової “годівниці” якомога більше матеріальних благ для себе та свого оточення. Вихід з цієї пастки ліберали бачать в жорстких каральних мірах проти правопорушень. Це призводить до появи купи “антикорупційних” органів на державній зарплатні, на штиб Національного антикорупційного бюро України (НАБУ). А щоб наглядати за ними, створюються такі органи, як Рада громадського контролю НАБУ (РГК НАБУ).
В Телеграм-чаті Української технократичної партії член РГК НАБУ пропонував платні послуги з рекламного просування. А в колі своїх (чат партії “Демократична сокира”) прямо зізнався, що мав намір всього лиш нагнати ботів (підробки, які не є справжніми людьми). Тут слід зазначити, що сама система спонукає його до способу мислення, схожого на шахрайський. Якщо в 90х корупцію в молоді взростила кримінальна пострадянська обстановка, зараз її взрощує ліберально-ринкова ідеологія, яка понад усе ставить власне збагачення. В таких умовах навіть антикорупційні органи не мають імунітету до корупції.
Мені вже за 30, і я все своє свідоме життя тільки й чую про реформи. Реформа на реформі і реформу реформує. Чую і одвічні балачки про боротьбу з корупцією, а корупції менше не стає, і гучний корупційний скандал з Міндічем – лиш верхівка айсбергу. Серед результатів реформ останніх років — всякого роду “наглядові ради” та “антикорупційні громадські ради” при держпідприємствах, Міністерстві оборони, лікарнях та ін., буцімто покликані вирішити проблеми з корупцією. Але туди рідко йдуть нормальні люди, які безпосередньо працюють на відповідних підприємствах, воюють на фронті, лікують в лікарнях ітд. В них нема на це часу та сил. Туди, як правило, йдуть професійні “громадські активісти” на зарплатні покривати корупцію за відкати від корупціонерів. Або агенти сил, які хочуть мати важіль впливу на корупціонерів. В підсумку виходить щось схоже на “власть совєтов” при більшовиках, де на словах держава “робітничо-селянська”, а на ділі — влада пройдисвітів та злочинців.
Еталонним прикладом такого пройдисвіта є Тимофій Милованов. Він роками був членом наглядових рад Енергоатому та Укроборонпрому, а з вибухом скандалу з Міндічем – раптом пішов звідти. Але найпотворніше в цій історії – те, що в таких як Милованов ще й вистачає нахабства вчити українців як має працювати економіка!
Милованов – президент Київської школи економіки. Тієї самої школи, яку спонсорує олігарх Пінчук, відомий своєю підтримкою неомарксизму (ЛГБТ та інша “соросяча” срань). Тієї самої школи, яка пропагує розпродаж українських державних активів та природних багатств чужинцям. Тієї самої, яка говорить про “неефективність” держави як власника. Держава, звісно, і не буде ефективною, якщо в керівництві державних підприємств будуть такі як Милованов. Ефективною держава на чолі з випускниками Київської школи економіки буде лиш в одному: “звільнення” України від українців через грабунок та зубожіння і завезення на наше місце мігрантів з різних дуп світу.
Окремих слів варта ліберальна концепція “верховенства закону”. Якщо закони приймаються ставлениками олігархату або закордону, писатись вони будуть переважно в інтересах олігархів та іноземців, а не української нації. Про це красномовно свідчать останні законодавчі ініціативи з земельної реформи. Зокрема, це вже прийнятий законопроект 5600, який впроваджує податки на землю і фактично змушує простих українців в умовах “ринку землі” продати свою землю олігархам або закордонним “інвесторам”. В минулому (і якщо антинародним земельним ініціативам не дадуть відсіч — в майбутньому) законодавство про власність на землю сприяло великим землевласникам, не причетним до безпосередньо обробки землі, які паразитували на праці безземельних селян, що відгукується в творчості Тараса Григоровича Шевченка та інших класиків української літератури.
Так само закони про авторське право (або копірайт) в демократичних країнах працюють переважно в інтересах не самостійних винахідників, а великих корпорацій зі штатом юристів, які спеціалізуються на інтелектуальній власності. Лінус Торвальдс, згаданий вище автор відкритої операційної системи Лінукс, писав в своїй книзі, що сучасна патентна система — це по суті холодна війна між корпораціями, які використовують патенти як зброю. В цій війні винахідники-одинаки, які не мають грошей на те щоб наймати юристів та судитись, виявляються загнаними до бомбосховищ.
Проблема копірайту стосується навіть науки: видавці відчужують результати інтелектуальної праці у вчених і продають доступ до наукових статей за суми порядку 30 доларів США. Зі стипендією аспіранта можна купити доступ до кількох статей, зі студентською стипендією — тільки до однієї. Якби законодавство про “авторське право” сумлінно виконувалось всіма без винятку і “піратства” з такими сайтами як Sci-Hub не існувало взагалі, зайняття наукою стало б розкішшю для багатих.
На щастя, зараз ці драконівські тарифи легко обходяться через сайт SciHub, на якому безкоштовно доступна більшість наукових праць з платним доступом. Я мав відеоконференцію з Олександрою Елбакян, яка створила той сайт. Вона виступає за свободу поширення інформації без жодних обмежень. Ми зійшлись на тому, що копірайт слід скасувати або бодай радикально реформувати.
Українські реалії, на щастя, вигідно відрізняються від реалій країн “розвиненої демократії” відносно більшою свободою. Вона проявляється в фактичному невиконанні законодавства про “авторське право”: неліцензійне поширення програм, фільмів та іншої захищеної авторським правом продукції має масовий характер і українська правоохоронна система не проводить репресій проти громадян, які порушують копірайт.
В цілому, продукція великих правовласників має тенденцію погіршуватись. Це видно на кінематографі, який з кожним роком провадить все відвертішу пропаганду ЛГБТ (про що свідчать, зокрема, вищезгадані нові критерії для “Оскару”). Це видно і на операційній системі Microsoft Windows, яка у вигляді Windows 10 та 11 стала відверто шпигунити на користувачів. Про це, зокрема, свідчить дослідження, оприлюднене Міністерством безпеки та правосуддя Нідерландів. Ці факти ставлять під сумнів тезу, що копірайт є рушієм прогресу.
Екошиза
Поряд з ЛГБТ, неомарксисти просувають екошизну політику “боротьби з глобальним потеплінням” або “боротьби зі зміною клімату”. Ця “боротьба” полягає в першу чергу у жорсткому придушенні населення та промисловості високими цінами на електрику.
Ми, українці, вже відчули це на собі по росту тарифів. Це виправдовують війною та руйнуваннями енергетичної інфраструктури. Але при цьому забувають сказати, що Укренерго заборгувало десятки млрд грн “зеленим інвесторам”. Ця схема, прийнята ще при Януковичі, ставить неефективну та дорогу “зелену енергетику” в особливі умови, коли власникам вітряків та сонячних панелей платять за спеціальним завищеним тарифом. Вітряки не крутяться в штиль. Сонячні панелі не виробляють електрику вночі і значно знижуть продуктивність в похмуру погоду. Вітряки та сонячні панелі не можуть дати дешеву, масову та стабільну електрику в будь-яку пору року та погоду, але попри це їх дотують з бюджету. Навіть війна не може зупинити цю схему, бо у Верховній Раді надто сильне “зелене” лобі. Зате тарифи на електрику ростуть. Разом з тим росте і обурення громадян антиукраїнською владою, яка підігрує купці аферистів. Підвищення тарифів на електрику посеред війни з РФ, в якій тарифи на електрику і без того в рази нижчі ніж в Україні, фактично являє собою диверсію на користь ворога.
Забезпечити дешеву та стабільну енергію здатні лиш ядерні реактори. Про реактори-розмножувачі на швидких нейтронах, здатні забезпечити Україну енергією та зброєю на тисячі років вперед, йдеться в розділі 2.6. Але до їхнього масового впровадження пройдуть десятки років. До того моменту нам треба буде, разом зі старими АЕС, експлуатувати ТЕС на викопному паливі. Також ТЕС можуть швидко дати додаткову потужність в пікові години. Але екошизна неомарксистська політика ЄС душить теплогенерацію. І цю політику накидають Україні. Через це ми не чуємо про будівництво ТЕС в захищених бункерах. Виручка з підвищених тарифів на електрику натомість йде Ахметову з його яхтою за пів-мільярда доларів, “зеленим інвесторам” та іншим паразитам, які відкрито грабують українську націю посеред війни.
Естонія 100 років повністю забезпечувала свою енергетику за рахунок горючих сланців власного видобутку. Запасів сланців вистачило б естонцям ще на сотні років вперед. Але через екошизну “кліматичну” політику ЄС естонцям, щоб палити свої сланці на своїх же ТЕС, треба платити за викиди СО2. Через це електрика з естонських ТЕС дорожча, ніж імпортна. В радянські часи Естонія з її сланцевими ТЕС була найбільш енергетично профіцитною республікою СРСР. Зараз же там говорять про повне закриття ТЕС на горючих сланцях до 2030. Замінити їх хочуть вітряками, які не крутяться в штиль, і сонячними панельками, які не генерують електрику вночі.
Екошизні бюрократичні обмеження ЄС стосуються і автомобілів та автобусів на двигунах внутрішнього згоряння, для яких вводять заборону за забороною. Замість них європейцям пропонують електромобілі. Світовий лідер з виробництва акумуляторів для електромобілів — Китай, який сам в себе масово використовує вугільні ТЕС і навіть будує нові. Дешева, масова та стабільна енергія дає Китаю суттєву конкурентну перевагу перед ураженими екошизою країнами ЄС.
Екошизні обмеження на викиди парникових газів стосуються і метану, який виділяють корови. Уряд Ірландії за вказівкою з-за кордону наказав фермерам знищити 65000 корів. В Данії ввели екошизний податок на корів. В Німеччині, Нідерландах, Франції та інших країнах ЄС фермери протестують проти екошизних утисків та обмежень. Обмежень, які буквально душать виробництво їжі. Що це як не підготовка нового Голодомору, тільки вже з мільярдними жертвами?!
Українська технократична партія проти вступу до ЄС. Ми маємо відмовитись від будь-яких нерівноправних інтеграцій в якості “молодшого партнера”. Нам не потрібні вбивчі для промисловості екошизні обмеження. Нам, після влаштованих червоними комісарами голодоморів та репресій, не потрібні ще й єврокомісари, які заборонятимуть нашим селянам розводити корів. Нам не потрібні обмеження на дрова та дикі ягоди, прийняті владою ворогів нації в дусі більшовицьких законів про “три колоски”.
Нам потрібна дешева енергія і низькі тарифи. Настільки низькі, щоб навіть люди низького достатку могли використовувати 200-ватні лампи розжарювання. Щоб нормою було топити в хаті до +30 в мороз -30. Замість енергозбереження ми зробимо акцент на збільшенні виробництва електроенергії. Ядерна енергія має бути доповнена не нестабільними вітряками та сонячними панелями, а викопним паливом. На додачу до кам’яного вугілля Донбасу та Львівщини можуть стати в пригоді буре вугілля та горючі сланці центральної України, нафта та газ Сумщини, Полтавщини та Чернігівщини. Стратегічний запас енергетичних потужностей дасть нам можливість розвивати енергомістку промисловість і потенційно — енергетичну зброю майбутнього.
Псевдонауковці на зарплатні неомарксистів залякують нас тим, що підйом середньої температури на Землі на один-два градуси загрожує нам катастрофою, і щоб це зупинити — ми повинні мовчки терпіти коли нас душать високими тарифами і утискають купою непотрібних екошизних обмежень. Втім, є історичний приклад, який доводить, що глобальне потепління — це навпаки благо. В еоцені (50 млн років тому) температура Землі була на цілих 14 (чотирнадцять) градусів вищою за сучасну. Концентрація парникових газів в атмосфері (CO2 і метану) була в рази вищою.
Археологічні знахідки показують, що коли температура була вищою на 10-15 градусів — Земля була повною життям від полюса до полюса. Не було полярних шапок. Навіть за полярним колом, де взимку бувають ночі по кілька тижнів, росли ліси, в яких жили алігатори та черепахи — холоднокровні тварини, не здатні жити в холодному кліматі. Багаті поклади вугілля на острові Елсмір (на широті північної Гренландії) сформувались з рештків біомаси тих часів. Зв’язування вуглецю у вугілля та нафту стало однією з причин подальшого охолодження клімату до сучасного рівня, і зараз клімат Землі знаходиться в холодному стані.
Спалювання біомаси — єдиний вид “зеленої енергії”, практичний в умовах України. Від аграрного виробництва лишається багато відходів, які можна спалити для отримання тепла. Я особисто допомагаю в розробці електроніки для наукових приладів в лабораторіях Подільського державного університету (Кам’янець-Подільський). Один з таких приладів — бомбовий калориметр, який вимірює питому теплоту згоряння палива. Зараз там досліджують, зокрема, спалювання біомаси та брикетів з неї. Але спалювання біомаси — суто допоміжний вид енергії. Навряд чи біомаси вистачить щоб давати енергію для мегаполісів та енергомісткої промисловості. Його вистачить хіба що на села та малі містечка.
Спалювання Україною викопного палива навряд чи зробить погоду, особливо враховуючи що основним джерелом енергії в нас будуть (і вже є) ядерні реактори. Але наш скромний внесок в сприяння глобальному потеплінню — привід для гордості, а не сорому. Якщо глобальне потепління справді відбувається — треба прийняти його як даність, пристосуватись та насолоджуватись. Україна має вийти з усіх міжнародних угод, пов’язаних з обмеженнями на викиди парникових газів!
Ринок, гроші та євроінтеграція
Ліберальний ідеал абсолютно вільного ринку та мінімізації державного втручання теж заслуговує критики. Демонізуючи державу, лібертаріанці забувають сказати, що вільний ринок має властивість потурати монополізації цілих галузей олігархатом, і замість держави, яка має обов’язки та соціальні зобов’язання перед громадянами, постає влада олігархів, які “нікому нічого не повинні”. Це було як в минулих століттях (нафтова монополія “Стандарт Ойл” Рокфелера), так і зараз (Amazon, Google, Facebook, Microsoft). Це пояснюється просто: великий бізнес має конкурентну перевагу над малим. Щоб уникнути цієї тенденції, галузі, в яких участь великого власника неминуча (на штиб електроенергетики, нафтогазової галузі та залізниці) повинні бути державними. Прибуток від цих галузей, відповідно, буде йти державі. А в галузі інформаційних технологій слід усунути копірайт, а також максимально сприяти відкритій розробці програмного забезпечення та децентралізованим рішенням, які не потребуватимуть участі великого бізнесу.
В Україні є безліч природних багатств, починаючи від зерна та корисних копалин. Але нас тупо грабують вороги нації, тому виходить що ми, українці, від цього нічого не отримуємо. В 2023, посеред війни, експортерам було виплачено відшкодування ПДВ на суму 100 млрд грн. Того самого 20% ПДВ, яке ми, українці, платимо в кожному чеку та кожній квитанції. Ми не просто не отримуємо зиск від вивезення наших природних ресурсів за кордон, а навпаки ще й приплачуємо експортерам. Через це українські продукти (такі як олія) в українських магазинах дорожчі, ніж за кордоном, і до цього ми ще й отримуємо підвищення податків. 100 млрд грн — це 2/3 бюджету освіти в тому ж 2023. А у медицини бюджет був 178 млрд грн.
В 2024, теж посеред війни, експортерам (переважно сировинним) було відшкодовано з бюджету 157 млрд грн. Українці, обурюючись корупційним схемам Міндічів та Умєрових на оборонці та енергетиці, мають не менше обурюватись і “законному” грабунку української нації!
Одна лиш компанія Kernel в одному лиш 2021 отримала прибутків на суму 18 млрд грн, отримала відшкодування ПДВ 1,05 млрд грн і податків врешті-решт заплатила на смішні 1,22 млрд грн. І так з усім зерновим та сировинним експортом, який приносить експортерам понад трильйон грн прибутків на рік. Витрачають вони ці гроші, вочевидь, не на технократичну модернізацію України.
Риночок “порішав“, що українці їстимуть неякісний хліб, але ціни на нього будуть вищіми. На внутрішній ринок зерно йде неякісне, за залишковим принципом, через що українці втридорога купують неякісний хліб. Це є ніщо інше як грабунок української нації, прикритий балачками про “вільний світовий ринок”!
Щоб покласти цьому край, експорт треба обкласти високим вивізним митом. Особливо високими мають бути експортні мита на зерно та сировину. Величина експортного мита має встановлюватись таким чином, щоб продавати українське зерно, сировину та товари на внутрішньому ринку було вигідніше ніж вивозити за кордон.
Ми, українські технократи, вкрай ревниво ставимось до наших українських природних ресурсів. Багатства української землі повинні працювати на українську націю, а за кордон мають експортуватись лиш надлишки, не потрібні в самій Україні – і то з максимальною вигодою для української нації в цілому. Якщо приватні експортери не погодяться працювати на нових умовах — держава сама може взяти на себе вирощування зерна та видобуток сировини і отримувати від цього всі 100% прибутків. Наші природні ресурси повинні працювати на нас!
Останні події зі здачею природних ресурсів США є нічим іншим як грабунком української нації. Прямі вимоги з їхнього боку віддати надра створюють враження, що у війні Росія була лиш виконавцем, а США – справжнім переможцем та бенефіціаром. І не лише США: приватизація азербайджанцем Насибом Хасановим Об’єднаної гірсько-хімічної компанії, провідного підприємства з видобутку титанової руди, показує що попри формально український прапор – українська держава працює не на українську націю. Звідти береться й бідність українців!
Фінансова система України так само працює не на українську націю. Яскравим проявом цього стало те, що в 2023, посеред війни, банки отримали прибутки 300 млрд грн. Звідки банкіри беруть ці гроші, в той час як українські воїни випрошують донати по копійці, на масову роботизацію армії “нема грошей”, а пенсіонери ледве виживають?! Для цього є купа шахрайських схем.
Національний банк України (НБУ) має право друкувати гроші (емісія) і за рахунок цього фактично дотувати банківський сектор, через що гривня знецінюється. Махінації бувають різними. Наприклад, “рефінансування” банків: в березні 2022 Альфабанк (банк з російським капіталом) отримав 5,15 млрд грн рефінансування. Так, формально це був кредит банку від НБУ, який банк мав повернути і повернув через пару місяців. Але брався він тоді коли долар був по 28, а віддавався – коли долар був по 40. Банкіри легко могли заробити понад мільярд грн на пустому місці.
Для порівняння, бюджет Національної академії наук України 2023 рік був 4,5 млрд грн. Українська держава допомагає банкірам навіть попри повномасштабну війну, в той час як на науку, як завжди, “нема грошей в бюджеті”.
В 2015 олігарх Жеваго шахрайським чином вивів гроші вкладників свого банку “Фінанси та кредит”. Гроші, які Жеваго заборгував вкладникам, уряд віддавав за рахунок державного бюджету. В той час як вже йшла війна з РФ (тоді ще в форматі “АТО”), в той час як на науку та промисловість “не було грошей” – віддавати борги шахрая гроші в бюджеті знайшлись!
Рефінансування та підтримку банків, в тому числі приватних, виправдовують тим, щоб не дати їм лопнути. Мовляв, якщо лопнуть банки – вкладники лишаться без грошей. Але якого біса взагалі держава їм щось повинна? Якого біса їхні вклади страхуються за рахунок всього суспільства? Можливість кредиту та грошей в борг і особливо державної допомоги банками та іншим фінансовим установам – треба усувати з законодавства в принципі. Даючи комусь гроші в якості інвестиції, треба розуміти, що гроші можуть і не повернутись. Якщо це гроші приватного інвестора, то в цьому винен буде в першу чергу сам інвестор, і державі нема до цього діла. Економіка не повинна жити в борг. Замість роздачі кредитів через банківську систему, технократична держава мусить вкладатись безпосередньо в технократичну модернізацію країни, деякі аспекти якої описані в розділі 2. Замість “незалежного” від уряду НБУ та кредитування бізнесу через банки – фінансова система має стати не більш ніж бухгалтерією при уряді українських технократів.
Електроенергетика та залізниці США, які з самого початку будувались приватними компаніями, є гарними прикладами порочності ринкового підходу у великих галузях. Крім того, що великі прибутки від цих бізнесів йдуть повз державний бюджет, в їхній розбудові не було єдиної політики. В США нема єдиної енергосистеми, існують кілька незалежних. Така ситуація склалась ще з часів “війни струмів” Едісона та Тесли. Енергомережі, як і залізниці, станом на сьогодні об’єднались в кілька великих мереж та компаній, адже по своїй природі ці галузі не можуть складатись з дрібного бізнесу. Але об’єднуються вони під владою олігархів, а не держави.
Навіть станом на сьогодні певна “феодальна роздрібненість” зберігається, і це призводить до обмеженої здатності перекидати частину енергії в межах країни в разі надзвичайних ситуацій. В лютому 2021 в Техасі стались аномальні холоди, через які вийшли з ладу десятки відсотків генерувальних потужностей. З іншого боку, різко зросло споживання електрики: обігрівачі в зазвичай теплому штаті — в основному електричні кондиціонери. Десятки людей загинули від морозів. Інші штати не змогли допомогти Техасу з електрикою через те що Техас має відокремлену енергосистему. Цікаво як би енергосистема США переживала масовані обстріли, подібні до тих які наразі переживає Україна.
Залізниці США теж з самого початку були приватними. При цьому в 19 столітті на їхнє будівництво виділялись гроші з федерального бюджету. З залізничним будівництвом було пов’язано багато корупційних схем. Доходило до того, що компанії, які будували залізницю, шантажували жителів певних міст що залізниця їх омине якщо вони не дадуть хабара. Компаніям, які будували залізниці, держава платила саме за довжину залізниць, а також виділяла землі навколо залізниці. Це сприяло тому, що залізниці будувались не прямими, а максимально видовженими, і потім їх доводилось “спрямляти” по коротшому шляху. Таким чином, приватне будівництво залізниць та пов’язані з ним корупційні оборудки призводили до марної праці в дуже великих обсягах. Корупційні оборудки великих обсягів були і при будівництві залізниць в Російській імперії, в якій залізниці в перші десятиліття їхнього існування будували переважно приватні компанії. Навіть російський цар був втягнутий в корупційні схеми!
Зараз переважна більшість залізниць США належить кільком корпораціям. На 80% залізниць нема ніякого пасажирського сполучення, тільки вантажні перевезення. Ті пасажирські поїзди, які залишились, утримуються державною корпорацією Amtrak, яка дотується з федерального бюджету (всупереч звичайній для США “ринковій” логіці). Є міста-мільйонники взагалі без пасажирських поїздів (в них залізницею возяться лиш вантажі). Приміські поїзди та електрички є лиш в кількох містах. Залізниці США слабко розвинені з технічної точки зору: масштабну електрифікацію на сотні кілометрів має лише коридор Вашингтон-Нью-Йорк-Бостон, на якому є часті пасажирські поїзди та електрички, решта залізниць країни їздить на дизелі. Це, в тому числі, є слідством вищезгаданої роздрібненості енергосистеми: простіше їздити на дизелі, ніж підводити потрібні для електровозів великі потужності від різних місцевих операторів електромереж. В США досі багато одноколійних магістральних ліній з ручними стрілками.
Ці приклади показують, що приватизація українських залізниць та інших великих об’єктів, які ще залишаються в державній власності, призведе ці галузі до відставання та занепаду. Приватизовані будуть прибутки, а націоналізовані — збитки.
Сировинним експортерам мало отримувати трильйонні прибутки і платити мізерні податки, отримуючи сотні млрд грн відшкодування ПДВ на рік. Вони ще й вимагають від наглядової ради Укрзалізниці позбавити українців дешевих поїздів. Кажуть, що “не можуть” покривати 20 млрд грн “збитків” від пасажирських перевезень за рахунок вантажних. Пасажирські поїзди, кажуть вони, має дотувати держава. Як це працватиме на практиці (з традиційною мантрою “нема грошей в бюджеті”) ми знаємо: ціни на квитки зростуть в рази і поїздів стане менше.
Якщо робити все так як кажуть “риночники” – то врешті-решт відібрані в української нації приватизовані залізниці займуться в основному вивезенням зерна та залізної руди з приватизованих чужинцями українських земель та копалин в приватизовані чужинцями порти. Переважна більшість пасажирських поїздів буде скасована, а ті що залишаться — будуть значно дорожчими або на державних дотаціях. Про електрички доведеться забути на догоду маршруткам.
Єврооптимісти, в тому числі посадові особи, час від часу поговорюють про перехід українських залізниць на колію 1435 мм як в ЄС. Вони при цьому забувають сказати, що українська колія 1520 мм означає ще й значно ширші стандарти для габариту вагонів. І в Україні, і в ЄС обмеження на розмір вагонів продиктовані мостами, тунелями та опорами контактної мережі, але в Україні вагони максимального габариту майже на метр ширші, ніж в ЄС. В висоту потенційно можливі українські вагони теж більші на цілий метр.
Це означає, що нові двоповерхові вагони українських залізниць можуть бути по 2,5 метрів висоти на поверх, і ліжка в купе теж можуть бути довжиною до 2,5 м. Навіть старі українські вагони далекого сполучення, які заповнюють далеко не весь можливий в Україні габарит і лише на 30 см ширші за європейські, проїдуть далеко не по всім залізницям ЄС. Якби в ЄС навпаки вагони були б ширшими, перехід на євроколію можливо і варто було б розглянути. Але в наявних реаліях перехід українських залізниць на євроколію — це перехід з кращого стандарту на гірший.
Для вантажних перевезень більший габарит означає більшу масу поїзда на одиницю довжини. В Україні основний фактор обмеження маси товарного поїзда — довжина колії сортувальної станції, адже з автозчепленням СА-3 поїзд може досягати маси в десятки тисяч тонн і довжини в кілометри. В ЄС обмеження на масу поїзда диктується в першу чергу архаїчною ручною гвинтовою стяжкою, яка рветься вже на поїздах понад 2000 тонн. На сайті Єврокомісії в 2023 з’явився документ про інтеграцію України та Молдови до транспортної системи ЄС. Там згадується, що на українських залізницях ходять важкі товарні поїзди, і перехід на євроколію значно знизить провізну здатність залізниці. Але про автозчеплення, яке дає змогу водити важкі поїзди, на 160 сторінках документу нема ані слова. Єврокомісари не в курсі подібних дрібниць. Вони нагадують члена Наглядової ради Укрзалізниці Сергія Лещенка, який навіть не знав ширину колії української залізниці, але отримував зарплатню 300 тис грн.
Як бачимо, нам нема на кого орієнтуватись і з кого брати приклад за кордоном. Ми не можемо тупо взяти чиюсь модель і впровадити її в Україні. Наші проблеми ми маємо вирішувати, думаючи в першу чергу своєю головою і керуючись виключно власним творчим фізико-технічним підходом, без жодних сподівань на єврокомісарів, закордонних інвесторів та інших Санта-Клаусів. Про цей підхід буде йтися далі, в главі 2.6.
Враховуючи вищенаведені особливості ліберальної демократії та вільного ринку, українцям слід усвідомити, що євроінтеграція означає не свободу, а обмеження та поліційний контроль для громадян, а також агресивне нав’язування ЛГБТ та інших протиприродних цінностей в культурі та освіті. Євроінтеграція означає заміну влади місцевих олігархів на нічим не кращу владу іноземного капіталу. В таких обставинах обов’язком українських технократів є взяття всієї повноти влади в свої руки з повним усуненням від влади як олігархату, так і ставлеників закордону.
Що натомість?
Деякі представники українських право-консервативних кіл вбачають в Трампі протидію диктату транснаціонального олігархату, який стоїть за пошестю неомарксизму. В цьому випадку ми бачимо ще одні марні сподівання на пана за кордоном. Це така сама меншовартість як в неомарксистів та грантожерів, тільки мотивується вона не «зліва», а «зправа».
Доходить навіть до того, що наші консерватори та діаспоряни на повному серйозі просять Трампа та Ілона Маска прийняти Україну штатом в США! Пояснюється це тим, що вони мислять не в контексті українського націоналізму та української технократії. Коли Трамп прийшов до влади — вони святкували перемогу. А ми, українські технократи, не святкували.
Так, трампісти по приході до влади почали згортання неомарксизму та екошизи. Так, вони зупинили фінансування USAID, від якої годувались в тому числі вищезгадані грантожери-неомарксисти в Україні. Так, вони вийшли з ВООЗ і прямо говорять про склад злочину в діях цього організованого злочинного угрупування. За це ми Трампу і його команді можемо тільки поаплодувати.
Втім, ворог нашого ворога не стає нашим другом автоматично. Ми вже побачили, що при Трампі політика США стала відверто ворожою щодо України. Почались прямі вимоги віддати США українські надра, контроль над АЕС та іншими стратегічними активами України. Війну проти України веде РФ, а от контрибуції з України як «програвшої» сторони конфлікту вимагають США. На один лиш «ізоляціонізм» Трампа це не списати: США при ньому продовжують допомагати Ізраїлю і не висувають грабіжницьких вимог як Україні.
Отже, має місце не стільки ізоляціонізм, скільки ворожість США щодо України. Ні, не в зв’язку з приходом Трампа до влади. США з 1991 ніколи не були Україні друзями. США накинули Україні здачу ядерної зброї та роззброєння. США взростили в Україні цілі покоління комсомольців-неомарксистів замість старих московських комуністів. З Трампом США всього лиш перестали прикидатись друзями України і перейшли до відкритого здирництва. За це Трампу можна лиш подякувати, адже прозахідно налаштовані українці нарешті побачать реальну ціну їхнім наївним сподіванням на пана-чужинця в США. Побачать і зрозуміють, що надіятись в цьому світі нема на кого, що треба будувати власну українську національну технократичну наддержаву.
Минулий абзац був написаний весною 2025, коли США на чолі з Трампом відверто відвернулись від України. З тих пір Трамп та інші високопосадовці США не раз міняли позицію то на “проукраїнську”, то на “проросійську”. То Трамп дає Україні ракети “Томагавк”, то не дає. Ці “гойдалки” ще раз підтверджують, що США не є для України друзями та союзниками. Вони є “партнерами”, в будь-який момент готовими кинути Україну, щойно їм це буде вигідно. Це стосується як американських “республіканців”, так і американських “демократів”. Це ще раз нагадує нам про необіхдність власної сили української нації.
Повертаючись до початку цієї об’ємної глави, мусимо зазначити, що для втілення наших ідей ми, українські технократи, мусимо прийти до влади в Україні. А для цього ми маємо об’єднатись під прапором Української технокра-тичної партії. Критично важливо в процесі росту партії не допустити її узурпації ворожими до ідеї української технократії елементами. По мірі росту впливу політичної сили, і особливо після її приходу до влади, до неї буде приставати все більше кар’єристів та пристосуванців. Щоб не дати їм взяти гору, партії важливо мати ідеологічно вмотивоване ядро, яке й повинне отримати всю повноту влади в країні, коли технократів обере народ України. Відповідно, більше шансів мати владні повноваження отримають ті, хто пристав до політичної сили технократів в той час, коли вона ще не стала дуже впливовою силою в країні.
В цілому, український політикум потребує докорінних змін, адже в сучасному вигляді він не представляє інтереси української нації. Ці зміни повинні проводитись не олігархами або ставлениками закордону, а українськими технократами. Яких має обрати український народ, розчарований занепадом України, утисками гарантованих Конституцією прав і свобод громадян та повний бажання отримати технологічну наддержаву. Тільки так ми зможемо зберегти Україну як острів свободи в умовах скочування країн “розвиненої демократії” в електронний тоталітаризм!