Численні сучасні проблеми української держави випливають ще з радянських часів. Голодомори, війни та репресії ранньої радянської доби (до смерті Сталіна в 1953) дуже сильно вдарили по життєздатності української нації. Комуністи, які починали з гасел народовладдя та боротьби з царською тиранією, побудували тиранію набагато жорстокішу.
Якби виконавцям Голодомору 1932-33 радянська влада поставила завдання вигрібати золото, багато що загубилось би “по дорозі”, а в більшості випадків клади зі скарбами просто не знайшлись би. А так в селян вигрібали їжу. Як казала моя покійна прабабуся — “все до зернинки, бурячинки і картоплинки, все забирали”. Потім голодні селяни несли золото та інші цінності, які в них були, в торгсіни, щоб виміняти на крадене у них же зерно.
В той самий час, в 1933, в США під приводом “боротьби з Великою депресією” громадянам заборонили тримати в себе золото (крім обручок) і наказали віддати золото за долари за заниженою ціною (20,66$ за тройську унцію, а після того як все золото було зібране — ціна зросла до 35$) під страхом 10 років тюремного ув’язнення. Більшовицький режим та “розвинена демократія” явно діяли синхронно.
Західні капіталістичні країни “розвиненої демократії” залюбки купували крадене в селян зерно, хоча їхня розвідка не могла не знати про Голодомор. Тільки фашист Муссоліні відмовився купувати зерно в Сталіна. Британський журналіст Гарет Джонс 29 березня 1933, після поїздки в СРСР, скликав пресконференцію в Берліні, на якій дав світу знати про Голодомор. Але багато західних ЗМІ проігнорували це.
Голова московського бюро New York Times Волтер Дюранті навіть написав “спростування”. За рік до того Дюранті отримав престижну Пулітцерівську премію за вихваляння СРСР. Ще тоді комуністи мали свою агентуру серед інтелектуалів, таких як Бернард Шоу та Ромен Роллан, яка допомагала їм маніпулювати громадською думкою західних країн. А Гарета Джонса вбили в Китаї в 1935, за день до 30-ліття.
Після смерті Сталіна його культ був засуджений. Обсяг репресій зменшився, почались реабілітації репресованих. Але повністю репресії не припинились: Василь Стус був ув’язнений за відстоювання позиції української мови і загинув у місці позбавлення волі в 1985.
До ув’язнення Стуса був причетний Віктор Медведчук, який, будучи його адвокатом, всіляко сприяв його ув’язненню. Втім, це майже 30 років не заважало Медведчуку бути впливовим політиком вже в незалежній Україні. Тільки в повномасштабну війну Медведчука ув’язнили і потім обміняли на українських військовополонених.
Тоталітарна сталінська вертикаль влади раннього СРСР в пізньорадянський період змінилась кар’єристами-корупціонерами, які зрослися з криміналом. Врешті-решт, Радянський Союз був розвалений його ж верхівкою. Комуністична ідеологія та марксистська політекономія в пострадянських країнах різко змінились лібералізмом та ринковою економікою. Ідеологічний вакуум, який утворився після розпаду СРСР, був заповнений сліпим поклонінням капіталізму, як антитезі “неефективній плановій економіці”.
Чимало заводів та інших дорогих активів, які при СРСР були “народним надбанням”, були розкрадені своїми директорами — вчорашніми комуністами, які залишились без нагляду Компартії. Відбулась приватизація великих промислових активів і утворення кримінал-олігархічних угрупувань, які узурпували й політичну владу. Влада компартійної номенклатури переродилась в олігархічну плутократію. Вчорашні комуністи поставали посадовцями української держави і прийнялись дерибанити її багатства.
Від СРСР Україна успадкувала проблему комплексу вторинності та меншовартості серед чималого відсотка українців. В радянські часи він проявлявся в культі комуністичних вождів в Москві. Зараз “ватне” поклоніння Росії як “старшому брату” частково замінилось культом Заходу та Євросоюзу. Шлях повної самостійності та власної наддержавності України в межах дискусії “Захід чи Росія” найчастіше лишається поза розглядом.
Вторинність та меншовартість щодо США та заходу з’явилася в Україні не в часи незалежності, а задовго до розпаду СРСР. Особливо яскраво вона проявлялась в технічних галузях.
Як відомо, вперше ядерну зброю застосували США в 1945 по Японії. Але харківські вчені (ХФТІ) ще в 1940 пропонували радянському керівництву проект атомної бомби. Їхній проект радянська бюрократія відхилила з формулюванням, що там “надто багато фантастичного”. Численні спроби авторів проекту домогтися від радянської влади реалізації проекту були марними. Віктор Маслов був єдиним з них, хто мав членство в комуністичній партії, але це йому не допомогло. Після початку війни Гітлера з СРСР в червні 1941 він пішов в червону армію і в 1943 помер від ран в шпиталі.
В СРСР запустили ядерну програму лиш в 1945, коли США на японських містах показали всьому світу силу ядерної зброї. Тільки тоді радянська влада прийнялась форсовано, з усією серйозністю, робити ядерний проект на крадених в США технологіях. Перша радянська атомна бомба була випробувана аж в 1949. Радянська влада втратила 5 років в ядерній програмі через вторинність та меншовартість перед США.
Ракетна програма СРСР так само починалась на основі чужих розробок. Точніше, власні розробки в Сергія Павловича Корольова (українець, родом з Житомира) були ще в 1930х, але в радянській системі, як відомо, “инициатива наказуема”. В 1938 Корольов був ув’язнений і відправлений на Колиму, де ледь не загинув від каторжної праці.
Тільки трофейні німецькі ракетні розробки вкупі з військовою необхідністю розробляти новітню зброю проти США змусили Сталіна звільнити Корольова та інших провідних вчених з таборів та в’язниць. Завдяки тому що ракетну програму розвинули німці, радянська влада розуміла її значення. Якби не німецький або інший іноземний приклад та холодна війна з США, в СРСР навряд би почалась космічна програма.
Ще одним прикладом нав’язаної радянською владою вторинності є історія створення літака Ту-4. Під кінець Другої Світової війни на території СРСР сіло кілька американських бомбардувальників B-29. Сталін наказав Туполєву скопіювати цей літак замість продовжувати власну розробку Ту-10. В Ту-4 були скопійовані навіть такі деталі як підставка для банки з-під кока-коли (якої не було в СРСР) та попільниця (радянським пілотам заборонялось палити цигарки в польоті, на відміну від американських).
Подібна історія стосується і тепловозів СРСР. Під кінець Другої Світової війни Сталін наказав скопіювати американський тепловоз RSD-1, який був поставлений в СРСР з США в кількості 68 штук. На його радянській копії (ТЕ1) були скопійовані навіть гаки. На американських RSD-1, побудованих для СРСР, гаки призначались для завантаження в портах на кораблі. Це було явно зайвим для тепловозів, зроблених вже в самому СРСР для власних потреб, але навіть такі дрібниці були скопійовані з американського тепловозу на вимогу Сталіна.
Перший в світі магістральний тепловоз Щ-ЕЛ-1 був виготовлений в СРСР в 1924. Але радянському керівництву знадобилось ще 20 років та американський зразок, щоб замислитись над власним серійним виробництвом тепловозів.
Дизельний тепловоз значно ефективніший в експлуатації, ніж паровоз, і радянське керівництво в 1920х, маючи зруйновану війною та революцією промисловість, могло одразу налагодити виробництво тепловозів замість застарілих паровозів і бути попереду всього світу в розвитку залізниць за рахунок технологій. Перехід на тепловози стався, але значно пізніше: рішення про припинення виробництва паровозів було прийняте аж в 1956. Готові та вже розвинені на той момент паровозні заводи довелось переводити на тепловози.
Радянський автобус ЗІЛ-127, конструктори якого вчились на американських автобусах, був вдалим прикладом того, що в США є чому повчитись. Автобус мав ширину 2,68 метри, що більше за стандартні 2,5. Випускався в 1956-1961.
Навіть за сучасними мірками автобус – шикарний. Подивитись на зовнішній вигляд, на зручні крісла літакового типу – нагадує авіалайнер преміум-класу, а не стереотипний задрипаний совок. Потужний двигун давав змогу впевнено тримати швидкість 90 км/г (навіть за нинішніми правилами – максимальну для автобусів), а то й розганятись швидше. Був навіть гідропідсилювач керма, і це в 1956!
Але і в цьому совок проявив себе. Радянська система спромоглась зробити менше тисячі таких машин і швидко згорнула виробництво. Замість них прийшли ЛАЗи та Ікаруси – той самий совок. ЗІЛ-127 був надто гарним автобусом для совку, і в совку він не прижився.
В СРСР була потужна школа кібернетиків. Переважно вони були українцями. В 1950 в Києві запрацювала перша в СРСР електронна обчислювальна машина. Власні напрацювання в галузі комп’ютерів активно розвивались, але в 1971 почалось виробництво комп’ютерів ЄС ЕОМ, які були копіями американського IBM System/360 (виготовлявся з 1964). З тих пір СРСР почав “наздоганяти” США, що неминуче привело радянську кібернетику до відставання на кілька років. Врешті-решт, зараз ми маємо комп’ютери та телефони, переважно розроблені в США та виготовлені в Китаї, Тайвані та Південній Кореї, з програмними продуктами, розробленими переважно транснаціональними корпораціями. Провідний голландський фахівець в галузі програмування Едсгер Дейкстра вважав копіювання СРСР комп’ютерів IBM найбільшою перемогою США в холодній війні.
Академік Віктор Михайлович Глушков, який керував Інститутом кібернетики в Києві в 1962-1982, розробляв комп’ютерну систему ОГАС (загальнодержавна система для обліку, планування та управління народним господарством СРСР). Ще в 1962 він пропонував електронні розрахунки замість фізичних грошей та вважав, що комп’ютерна система управління економікою втілить ідею Маркса щодо “суспільства без грошей”. Але ідеї українського академіка були відкинуті радянськими чиновниками. Замість винайти інтернет самостійно з нуля, СРСР отримав Інтернет-домен .su вже в 1990 році. Замість радянської системи безготівкових розрахунків пострадянські країни користуються американськими Visa та Mastercard.
Космонавтика, яка була заснована в СРСР, теж стала жертвою вторинності відносно США в пізньорадянські роки. Гліб Євгенович Лозино-Лозинський (родом з Києва) з 1960х розробляв аерокосмічну систему “Спіраль”. Ця система, здатна злітати в космос з аеродромів як літак, могла здійснити революцію в аерокосмічній галузі. Але цей проект закрили на догоду “Бурану” — радянській копії американського Спейс Шаттл, який стартує вертикально з космодрому. Великі матеріальні ресурси, витрачені на проект “Енергія-Буран”, вилились в один успішний космічний політ “Бурану”, після якого програма була закрита. Сліпе бажання скопіювати американців призвело до колосальних та, врешті-решт, марних витрат замість реальних результатів з надійною опорою на власні самобутні досягнення.
Втім, повністю марними напрацювання програми “Енергія-Буран” не були. Заради перевезення компонентів системи “Енергія-Буран” в Києві був створений Ан-225 “Мрія” — найважчий літак світу. Поява цього літака дала змогу Лозино-Лозинському повернутись до ідеї аерокосмічних систем. В кінці 1980х — початку 1990х розроблявся проект МАКС (багаторазова аерокосмічна система), в тому числі повністю багаторазовий МАКС-М. Було ще кілька проектів на основі Ан-225, зокрема Interim-HOTOL (спільно з British Aerospace), так само повністю багаторазовий.
Минулий абзац був і в першій версії, оприлюдненій в грудні 2021. Ан-225 був знищений російськими загарбниками в Гостомелі в лютому 2022. Пілот і капітан цього літака звинувачує керівництво Антонова в саботажі евакуації літака за кордон. Це не дивно, адже з самих початків української незалежності на керівних посадах наших оборонних підприємств сидять вчорашні комуністи, червоні директори та іноземна агентура. Найяскравішим прикладом є Богуслаєв — відвертий і неприхований проросійський ватник, який сидів в керівництві Мотор Січі (Запоріжжя). Цей стратегічний завод з виготовлення двигунів для літаків та гвинтокрилів навіть перші півроку повномасштабної війни постачав в РФ двигуни для гвинтокрилів через треті країни. Богуслаєв був заарештований за державну зраду аж в жовтні 2022.
До того він надто добре вписувався в український політичний ландшафт: був радником та довіреною особою президентів Кравчука, Кучми та Януковича й депутатом Верховної Ради кількох скликань від Партії Регіонів. З 2014, після окупації Криму та початку війни на Донбасі, його не чіпали. Порошенко, який свого часу був співзасновником Партії Регіонів, явно не мав нічого проти Богуслаєва. Та й при Зеленському Богуслаєв протримався на посаді кілька років, в тому числі півроку повномасштабної війни. І це ще максимально відверта проросійська вата. А скільки таких, тільки трішки хитріших, ще лишається на керівних посадах оборонних підприємств?!
Україна з розпадом СРСР отримала в спадок Антонов та Південмаш, заводи та конструкторські бюро, здатні розробляти аерокосмічні системи. Але, замість проведення політики космічної експансії, вчорашні комуністи, які стали новою українською владою, почали тотальний розпродаж інтересів України. Замість засвоєння незалежною Україною космосу почались розкрадання та бандитська приватизація численних матеріальних активів нової держави. Замість збереження статусу третьої в світі ядерної наддержави сталося ганебне ядерне роззброєння під паперові гарантії.
Врешті-решт, РФ восени 2024 вдарила по ракетному заводу Південмаш в Дніпрі ракетою “Орєшнік” радіусом дії 2000 км. Іронія долі в тому, що “Орєшнік” зроблений на основі ракети “Універсал”, розробленої в Дніпрі. В Україні пострадянська влада ворогів нації не дає реалізувати навіть наявні технології, через що по нам б’ють нашою ж зброєю.
Щоб почати перемагати, нам потрібно знищити в собі вторинність та меншовартість, успадковану від СРСР. В нас навіть зараз є всі можливості розвивати передові технології та стати технологічною наддержавою. Є фахівці та обладнання, навіть заводи та інститути ще не всі знищені. Питання лиш в національній технократичній еліті з політичною волею задіяти всі ці можливості в інтересах української нації.