2.8. Освітня політика та філософія технократа

Безкоштовна вища освіта в Україні ще є. Кожен представник української молоді може стати фахівцем з вищою освітою незалежно від гаманця батьків — все залежить лише від здібностей студента. Україна цим вигідно відрізняється від США, де студенти, які не мають багатих батьків, змушені брати кредити на навчання, які потім будуть змушені віддавати.

Але Україні ще є до чого прагнути. Студенти повинні отримувати стипендію на рівні зарплатні, щоб не залежати від статків батьків і не заробляти на прожиття некваліфікованою роботою якщо батьки бідні. Також студентів слід значно сильніше залучати до передових науково-технічних розробок. Зараз українській промисловості та науці дуже бракує кадрів, і залучення студентів (а в деяких випадках навіть школярів) дасть змогу вирішити цю проблему.

Великою проблемою сучасної цивілізації, як в Україні так і в світі в цілому, є технологічна неосвіченість більшості людей. Практично ніхто з випускників шкіл не може навіть в загальних рисах описати технологічний процес виробництва мікросхем. Для них літографія — це щось змішане з квантовою фізикою. Свідомість широких мас народу залишається на доіндустріальному рівні. Наука “за підручником” надто нудна, щоб зацікавити маси. Частково це вирішують науково-популярні видання та ресурси, але на рівні держави технологічною просвітою не займаються ані школи, ані ЗМІ.

Проблеми з людською відсталістю починаються з відсталої шкільної програми. Дітей вчать тому, що розмова з жабою може дати жінці змогу завагітніти. На пишний бенкет король запрошує чарівниць — наче українська школа спеціально виховує глядачів “битви екстрасенсів”. Після такого не дивно, що серед молоді поширюється мода на “теорію пласкої Землі”.

Підручник літератури для 3 класу. Школярів змушують вчити казки доіндустріальної епохи про “силу чарів” та розмови з жабами, а не цікавинки на штиб технологій виготовлення мікросхем та аерокосмічних систем.

В віці, коли в дітей є максимальна цікавість до світу, їх треба вчити реальним наукам. В спрощеному цікавому вигляді, без надто мудрьоних формул, в ігровій формі. Це їм було б значно цікавіше, ніж казки доіндустріальної епохи про жаб та чарівниць. Наприклад, є такі комп’ютерні ігри як Kerbal Space Program, на яких діти можуть зрозуміти як працює космонавтика і за якими законами рухаються тіла в космосі. Після таких ігор в школах молодь вже не буде схильною до “теорії пласкої Землі”. Якщо не дати дітям ігри, які розвивають, не навчити цікавості до науки і техніки — вони можуть знайти собі значно менш корисні зайняття.

Скріншоти з гри Kerbal Space Program

Задача молодшої школи — не накачати дітей знаннями, а розпалити максимальну цікавість та дати мотивацію вчити фізику, хімію, біологію та інші реальні науки вже на серйозному рівні в старшій школі та вишах. Зараз з мотивацією в молоді геть погано: школярі та студенти вчаться заради оцінок, ЗНО та дипломів, а не задля того щоб підкорювати космос та глибини мікросвіту, досягати безсмертя та інших цілей, не схожих на банальне заробляння грошей. Школа готує не необхідних технологічній наддержаві творчих технократів, а «офісний планктон», здатний висидіти на нудній роботі з 9:00 до 18:00, потреба в якому по мірі оптимізації бюрократії та поступу автоматизації зі штучним інтелектом буде тільки зменшуватись.

Крім школи, надважливо мати мережу гуртків, особливо технічних та військових. В Україні вона ще частково залишилась з часів СРСР. Але існують вони лиш по інерції, забезпечуються за залишковим принципом, попиту з боку держави нема. В радянські часи молоді фахівці для ведення дитячих гуртків зазвичай брались на виробництвах по лінії Комсомолу. Зараз централізованої політики залучення молодих фахівців нема, все тримається переважно на старих кадрах ще радянських часів. По мірі їхнього уходу на пенсію та фізичного вимирання, вимирають і гуртки.

Київська дитяча залізниця

Платні гуртки не є виходом. Кожна дитина, незалежно від статків батьків, повинна мати можливість ходити на гуртки за власним бажанням та здібностями. Це може бути, наприклад, радіоелектроніка та робототехніка. В деяких українських містах ще залишились дитячі залізниці, де діти можуть власноруч керувати поїздами. В радянські часи при ДОСААФі (добровільна спілка співдії армії, авіації та флоту) були секції стрибків з парашутами та навіть авіаційні молодіжні гуртки, де можна було навчитись керувати літаком. Зараз подібне задоволення доступне лиш небагатьом обраним, які мають тисячі доларів на авіашколу. І це при тому що воюючій країні в оточенні хижих сусідів надважливо готувати молодих фахівців для авіації! Гуртки для дітей та молоді — гарний соціальний ліфт для молодих людей, які цікавляться реальними галузями та кузня кадрів для війська, науки та промисловості.

Я відвідував радіогурток, де познайомився з хлопцями, з якими пізніше, в 2020, утворив Українську технократичну партію. В освіти, будь то школа, виш чи гурток, є функція не лише безпосередньо чомусь вчити, а ще й надавати майданчик для налагодження соціальних зв’язків. З хронічним “ковідним” карантином, який тривав два роки, страждала і освітня, і особливо соціальна функція освіти. Молодь ковідом хворіє мало, а щодо людей похилого віку — вирішення етичної проблеми порятунку життів людей, які помирають від ковіду, вже описане в розділі 2.4 про кріоніку.

Крім надання знань з реальних наук та мотивації вчитись ним, освіта має не менш важливу функцію ідеологічного виховання. Нове покоління українців має стати українськими технократами. Український технократ — максималіст. Його прагнення по міркам сучасності надлюдські. Український технократ, як зазначалось вище, глибоко зневажає всі політичні режими крім одного — української технократії. Його неможливо спокусити доларовими рахунками, яхтами та маєтками за кордоном, так само як і глобалістичними та комуністичними утопіями про “рай для всього людства”. Він знає, що в українській національній технократичній наддержаві зможе отримати значно більше — найкращі в світі можливості для творчості, можливість власноруч створювати майбутнє. Він хоче не просто високого рівня життя з точки зору обивателя наших днів, а технологічну наддержаву, здатну забезпечити українців всім на світі. Йому потрібна не просто одна з 200 країн, а держава, яка має ресурси цілих планет. Українська мова повинна бути не просто однією з тисяч “мов національних меншин”, а мовою нації, яка досягла безсмертя. Не в метафізичному, а саме в прямому сенсі. Українській молоді важливо знати про славетне козацьке минуле української нації, а ще важливіше — прагнути славетнішого майбутнього. Не у складі ЄС чи Росії, а виключно в статусі повністю незалежної технологічної наддержави. Правильним вихованням молоді ми зможемо вилікувати головні вади українців — меншовартість та вторинність.

Вороги української нації розуміють ідеологічно-виховну функцію освіти, тому всіляко намагаються її узурпувати. Культурні марксисти на Заході, як було зазначено вище, починали з проникнення до університетів. Зараз вони йдуть ще далі і починають проникнення навіть в дитячі садки. Ця дегенеративна тенденція дійшла й до України.

Книжка “Принцеса+принцеса” з пропагандою статевих збочень та іншорасових мігрантів. Була закуплена до дитячих бібліотек України.

Книжка “Принцеса+принцеса” про лесбійське “кохання” була закуплена в дитячі бібліотеки України. Очевидно, що на цьому лобісти на іноземному фінансуванні, вони ж культурні марксисти, не зупиняться. Вони хочуть змалечку виховувати українську молодь. Батьки, як правило, різко проти подібних тенденцій. Але їхня боротьба має суто оборонний характер, що прирікає їх на поразку у війні з активним та агресивним супротивником, який веде наступальну війну по всіх фронтах. Батьківські спільноти зазвичай стороняться політики, в той час як вороги ведуть активну політичну боротьбу на всіх рівнях.

Підручник з громадянської освіти, 10 клас. Автор засуджує націоналізм та етноцентризм і натомість пропагує толерантність до мігрантів та ЛГБТ

Ще один зразок антиукраїнської пропаганди — підручник з громадянської освіти для 10 класу. В ньому слово “націоналізм” зустрічається лише один раз і лише в контексті того, що радикальний націоналізм та етноцентризм — це погано. А от толерантність до мігрантів та ЛГБТ — це добре, і взагалі треба в усьому слухатись єврокомісарів та західних неомарксистів.

Підручник з громадянської освіти, 10 клас. Антиукраїнська пропаганда, яка має на меті виправдати завезення кольорових мігрантів та владу неукраїнців над Україною.

Такий підручник — ніщо інше як ідеологічна диверсія проти української нації. Тут виручає лиш той факт, що далеко не всі школярі сприймають цю пропаганду серйозно. Ба навіть навпаки: в націоналістично налаштованої молоді така пропаганда викликає протест, про що ми, члени та друзі УТП, говорили на відео-стрімі про шкільну освіту в Україні.

Автор підручника Олександр Гісем, схоже, за національністю не українець, а мадяр. Його батько — директор коньячного заводу на Закарпатті, а брат був головою правління банку. Він заробляє на шкільних підручниках явно по блату, в той час як в справжніх науковців, здатних писати якісні підручники, держава підручників не замовляє.

Щоб успішно протистояти ворогам нації та перемогти їх, треба заповнити нинішній ідеологічний вакуум українського суспільства ідеологією української технократії. Технократи повинні вести активну політичну боротьбу за владу. Кожен технократ — це політичний солдат української нації. Подвиги наших воїнів на фронтах війни будуть марними якщо ми програємо політичну війну за наше майбутнє і дозволимо ворогам виховати наших дітей. Від нашої волі до боротьби залежить ким будуть наші діти — технократами чи трансгендерами.

Previous Article

2.7. Політика в сфері праці та соціальна політика

Next Article

2.9. Наука та науковці в технократичній державі