Кажучи про роль держави в технократичному розумінні, спершу варто зазначити, що йдеться не про повний ворогів української нації держапарат, який ми маємо на даний момент. Вирішення проблем української держави обов’язково має початись з повної заміни політичної еліти на українських технократів, разом з повним переосмисленням ролі держави.
Держава – це не “сервіс”, який “надає послуги”. Класик українського націоналізму Микола Сціборський писав наступне
Здорова й альтруїстична супроти власної нації, ідеологія українського націоналізму не може погодитися на трактування держави лише за технічний середник задоволення громадських і особистих інтересів. Держава – це не крамничка, що до неї ходять тільки “за потребою”… Стоячи на службі національно-громадських інтересів, допомагаючи в їх здійсненню цілому суспільству й поодиноким громадянам – держава водночас має свій власний, незалежний зміст і характер, випливаючий із зверхності її мети та загальності її значення. Сама її природа й національно-історична суть обдаровують її вищими вартостями, що перед ними мусить коритися частковий і дочасний інтерес. Держава – це не лише організована доцільність; це насамперед святе святих нації, що зобов’язує кожного громадянина до служіння, жертв і високих духових поривів. Не внутрішня боротьба часткових інтересів, тільки солідарні, узгіднені зусилля цілого суспільства, спрямовані на забезпечення сили й ладу держави, можуть гарантувати в лоні нації всім її прошарованням внутрішній мир, охорону, працю, законність, соціальну справедливість і розвиток
Націократія, 1935
Держава має робити те, на що не здатні окремо взяті люди або приватні бізнеси. Йдеться не лише про базовий силовий функціонал, такий як військо, поліція та суди. Йдеться не лише про школи, охорону здоров’я та соціальне забезпечення – базові речі, які й так робляться більшістю держав світу. Йдеться про речі, які необхідно робити задля виживання та поступу української нації, але які при цьому не приносять негайної комерційної вигоди. Йдеться про те, що виходить за межі базарного “купи-продай”.
Якщо ми, українські технократи, будемо, замість йти в політику, намагатись здійснювати нашу програму технократичної модернізації України силами приватних компаній, а не держави – нам доведеться воювати з держапаратом та криміналом. Ми не просто будемо змушені платити податки, а ще й щодня ризикуватимемо втратити бізнес через свавілля контролюючих органів або криміналу під “кришею” правоохоронців.
Але навіть якщо припустити, що держава (не підвладна нам) не заважатиме, постає ще одна проблема: де брати гроші на аерокосмічний, нанотехнологічний або ядерний стартап? Де брати гроші на забезпечення безсмертя українців через кріоніку? Хто дасть гроші – місцеві олігархи чи доведеться просити в інвесторів за кордоном? А навзамін інвестори нічого такого не попросять? Наприклад наших технологій щоб реалізувати їх поза Україною? Отже нам, як підприємцям, доведеться працювати не на українську націю та ідеологію української технократії, а на ворогів нації (олігархат) або взагалі на пана за кордоном. Доведеться орієнтуватись, в першу чергу, на іноземний ринок, адже платоспроможного попиту там більше ніж в Україні. Таким чином, українська технократія, як і Україна в цілому, уходять для підприємця на задній план.
Показовим є приклад українця Максима Полякова. В 2017 він, будучи успішним бізнесменом, викупив американську аерокосмічну компанію Firefly Aerospace, яка на той момент була на межі банкрутства. Крім ракетних розробок, він розпочав розробку місії на Місяць. В березні 2025 Firefly Aerospace стала першою в світі приватною компанією, яка повністю успішно висадила зонд власної розробки на Місяць. Здавалось би, чудовий зразок для наслідування українcькими технократами.
Але є один нюанс. 30 грудня 2021 уряд США ухвалив рішення про примусове відчуження частки компанії у Полякова через його українське громадянство, мотивуючи це міркуваннями “національної безпеки”. Якраз напередодні російського вторгнення до України, на яке США дали Путіну прямий дозвіл. Ось такий він – “вільний ринок” в “країні розвиненої демократії”. Спроба пограти в приватну космонавтику за чужими правилами гри закінчилась для українця Полякова тим, що його аерокосмічні досягнення були привласнені США, а українська нація нічого від цього не отримала.
Отже, ми, українські технократи, маємо реалізувати технократичну модернізацію України не через приватну комерцію. Натомість, ми маємо взяти всю повноту влади в державі і зробити державу інструментом втілення нашої програми. Держава має стати втіленням колективної волі нації до технократичної модернізації України. Держава власноруч, безпосередньо, має провадити ключові напрямки технократичної модернізації. Космічна експансія, підкорення мікросвіту, ядерні реактори нового покоління, забезпечення безсмертя (на перших порах через кріоніку) та інші напрями науки та техніки, описані в матеріалах УТП – це те що ми маємо робити силами держави, не чекаючи коли це за нас зроблять приватні інвестори.
Це не означає, що держава має брати під прямий контроль абсолютно всю економіку. Практика незалежної України з 1991 показує, що приватний бізнес може налагодити сферу послуг – настільки, що українські біженці в США та країнах ЄС часто кажуть, що в нас вона на високому рівні порівняно з тими країнами. Дурницею було б знищити те, що добре працює у приватному вигляді. Дрібний та середній бізнес, в більшості своїй орієнтований на обслуговування українців, варто максимально дерегулювати та звільнити від податків, починаючи зі скасування ПДВ (податку на додану вартість). Чим дрібніший бізнес – тим менше він повинен оподатковуватись та регулюватись державою. Держава має робити якомога більше корисної роботи власноруч і при цьому мати якомога менше регуляторних функцій.