Проти української нації, на додачу до відкритої та явної війни, яку ведуть російські загарбники, всередині України ведеться тиха і підступна неоголошена війна на знищення. Ведеться через антиукраїнську та антинаціональну політику грабунку України, яку провадять і найвище державне керівництво, і посадові особи держапарату, і великий приватний бізнес, і керівники державних підприємств, і місцевий олігархат, і транснаціональний капітал.
“Ринкові реформи”, продиктовані західними “економічними радниками”, закінчились утворенням кримінал-олігархічних кланів. Приватизація великих заводів, починаючи з 90х, закінчувалась або їхнім знищенням, або привласненням тим чи іншим олігархом. Врешті-решт, “реформи” протягом незалежності України призводять лише до все більшого занепаду та спустошення. Індустріальна держава з третім в світі ядерним потенціалом скотилась до статусу сировинного придатку “розвинених країн”.
Олігархічні клани являють собою паразитарні утворення, які грабують українську державу та націю. Серед як олігархів, так і високопосадовців у владних кабінетах, стало нормою виводити капітали порядку мільярдів гривень (а то й доларів) в закордонні офшори. Таким чином, “українська” еліта стає не просто казнокрадами, а ще й агентурою закордону.
Приватизована енергетика опинилась переважно в руках Ахметова – бандита з 90х та представника кримінального клану національної меншини. Розподільчі підстанції, теплоенергетика, вугільні шахти – все це стало його “приватною власністю”. Коли воно все було цілим і приносило прибутки – це були “його” гроші. Коли нас душать високими тарифами під балачки про “ринкову ціну на електрику”, прозахідні комсомольці-“риночники” кажуть нам, що не наше собаче діло задаватись питанням куди ці гроші уходять замість працювати на українську державу та націю. Але коли російські необільшовики знищують ТЕС та підстанції – такі як Ахметов не поспішають діставати крадене з офшорів, і відновлення інфраструктури стає турботою виключно держави.
Корисні копалини та металургія – надприбуткові галузі, які в приватизованому вигляді працюють не на українську державу та націю, а на того самого Ахметова та інших олігархів, роблячи їх доларовими мільярдерами. В 2016, коли вже йшла війна, Ахметов вклав понад пів-мільярда доларів в будівництво на німецькій верфі яхти, співрозмірної з крейсером Москва. Той самий Ахметов, який, хоч і здав москалям Донецьк з Луганськом, ще мав металургійні заводи в Маріуполі, тобто дешеву сталь, з якої можна було б масово робити танки та іншу бронетехніку. Коли Азовсталь та меткомбінат ім. Ілліча були цілими та приносили прибутки, “комсомольці” на зарплатні олігархів та на західних грантах казали нам що не наше собаче діло задаватись питанням куди уходять капітали, зароблені на них. Але коли в 2022 прийшли російські загарбники, ту саму Азовсталь захищав не Ахметов, і не його діти гинули та потрапляли в полон. Цинізм ситуації в тому, що якби Маріуполь таки вдалось оборонити від путінської РФ, та сама Азовсталь так і залишилась би приватною власністю Ахметова. Не менше цинізму в тому, що Ахметов, як головний кримінальний авторитет Донбасу, взагалі не поніс жодної відповідальності за його окупацію. Натомість він залишається в Україні олігархом і крім енергетики паразитує на промисловості Кривого Рогу разом з регіоналом Вілкулом та іншими кримінальними антиукраїнськими кланами, в той час як криворізькі гірники та металурги отримують по 20-30 тис грн зарплатні.
Прем’єр-міністр Шмигаль, вихідець з бізнес-структур Ахметова, прямо казав, що Україна має стати “ресурсним центром Європи”. На абсолютно вільному ринку, відкритому для будь-кого, скупити все може тільки той, в кого є гроші. Західні “інвестори” вже напоготові: фінансова компанія BlackRock та Олександр Сорос напряму працюють з зеленою владою. Навіть якщо наші надра не здадуть прямою угодою, в умовах “вільного ринку” чужинці можуть тупо скупити за гроші все що продається. BlackRock відома тим, що має зв’язки з ФРС США – структурою, яка друкує долари. Треба буде надрукувати, скажімо, трильйон доларів щоб скупити в Україні всі надра та землі – надрукують. Інфляцію, яка мала б виникнути через незабезпечений друк зайвого трильйону доларів, вони потім з лихвою компенсують експлуатацією наших родючих земель та корисних копалин. Врешті-решт, чужинці в умовах “вільного ринку” будуть багатими та успішними, а українці – бідними та позбавленими навіть ресурсів своєї землі. Як казав Тарас Шевченко, “на нашій не своїй землі”, тільки замість кацапських поміщиків та радянських комісарів цього разу будуть західні “інвестори”.
Зараз, посеред війни, дерибан рештків державного сектору економіки не тільки продовжується, а ще й прискорюється. Роль держави зводиться до паразитарного утворення, своєрідної ракової пухлини на тілі української нації, яка служить виключно олігархату та чужинцям, а нам, українцям, “нічого не повинна”. Держава, яка формально є “українською”, на ділі стає антиукраїнською окупаційною адміністрацією, здатною лиш збирати податки, ускладнювати українцям життя та нав’язувати непотрібні обмеження.
Після електрики та корисних копалин, на черзі – їжа. В 2024 був приватизований Охтирський хлібкомбінат, один з ключових елементів системи стратегічного хлібного запасу України. Вкупі з “ринком землі”, приватизація таких об’єктів може призвести буквально до Голодомору: або підприємство буде знищене і перестане виробляти хліб, або хліб стане непомірно дорогим для зубожілого населення України, поки зерно буде продаватись за кордон за “світовими цінами”. При цьому українці платитимуть всі 20% ПДВ за український же хліб, в той час як експортерам ПДВ так і буде відшкодовуватись. Подібне відбувається і в багатій природними ресурсами Аргентині: з приходом до влади “лібертаріанця” Мілея там знижуються експортні мита на сировину, відбувається деіндустріалізація та десоціалізація держави аналогічно з Україною.
Не краща ситуація і з управлінням державними підприємствами. Чого тільки вартий ставленик американських неомарксистів олігарх Коболєв, який паразитував на Нафтогазі України. На ці гроші він утримував ручних комсомольців – партію “Демократична сокира”, які відверто просувають ЛГБТ, легалайз наркотиків та проституції і приватизацію навіть вишів. Крім цього, варто згадати прозахідних комсомольців-неомарксистів на чолі державних Суспільного та Укрпошти, які в “місяць прайду” підтримують ЛГБТ.
На керівних посадах в державній промисловості, особливо оборонній, теж сидить вата. Тільки переважають в ній не прозахідні неомарксисти, а старий, проросійсько-совковий, сорт вати. Найяскравіший приклад – державний зрадник Богуслаєв, який до осені 2022 очолював Мотор Січ (Запоріжжя). Цей завод виготовляє двигуни для літаків та гвинтокрилів – унікальне виробництво, доступне небагатьом країнам і унікальна можливість для національної влади, зацікавленої в технократичній наддержавності України. Втім, антиукраїнській політичній еліті у владних кабінетах не була цікава українська авіація нового покоління. Масового виробництва українських гвинтокрилів та літаків, а також безпілотників нового покоління на двигунах Мотор Січі ми за 30 років так і не побачили (при тому що нові турецькі безпілотники літають на українських двигунах). Натомість, завод працював переважно на експорт до РФ. Початок російського вторгнення в 2014 не зупинив цей експорт. Навіть повномасштабна війна 24.02.2022 не одразу це зупинила: двигуни для гвинтокрилів експортувались через треті країни аж до осені 2022. До того Богуслаєв був надто впливовим політиком та “успішним бізнесменом”, і ніхто не міг зняти цього максимально відвертого проросійського ватніка з посади директора стратегічного заводу. Богуслаєв був депутатом кількох скликань Верховної Ради від Партії Регіонів, радником кількох президентів від Кравчука до Януковича. Порошенко, який був співзасновником Партії Регіонів і навіть був міністром в уряді Януковича, не спромігся усунути Богуслаєва з посади директора Мотор Січі. І зелена влада теж не спромоглася на це аж до осені 2022.
Богуслаєв – лиш найвідвертіший приклад проросійської вати в керівництві українських заводів. Такої вати, тільки дещо менш відвертої, в керівництві українських оборонних підприємств ще лишилось добіса. І не тільки оборонних: були, зокрема, скандали з експортом української титанової руди через треті країни в РФ навіть посеред повномасштабної війни. Титан – дуже важливий метал для військової промисловості, легший за сталь і при цьому має високу міцність. Всі державні контролюючі органи, які мали б запобігти експорту титанової руди до РФ, нічого проти цього не мали, тобто явно були проросійською ватою. Руда була видобута на державних ГЗК, керівництво яких так само явно було проросійською ватою. Потім, в 2024, була приватизована Об’єднана гірсько-хімічна компанія – ключова компанія з видобування титанової руди. Приватизована азербайджанцю Насибу Хасанову (як відомо, 22 лютого 2022, за два дні до повномасштабної війни, Азербайджан з РФ прямо уклали “декларацію про союзницьку взаємодію”). Тепер азербайджанець видобуватиме нашу титанову руду і при цьому ще й отримуватиме з бюджету відшкодування ПДВ при її експорті. Ця руда потраплятиме як не в РФ, так в Туреччину – про розвиток титанової металургії в Україні та масове виробництво з цього титану української аерокосмічної та військової продукції не йдеться і близько. На цьому прикладі бачимо, що українській нації наразі ворожі як державні управлінці, так і “ефективні приватні власники”, які дерибанять державне майно і при цьому працюють на зовнішніх ворогів української нації.
Основна причина більшості наших бід, від бідності до внутрішнього саботажу оборони під час війни – у ворогах нації, які узурпували владу над політикою та економікою України. Знищивши цього внутрішнього ворога і витворивши власну технократичну еліту, українська нація неодмінно зможе перемогти і на зовнішніх фронтах.