Перша версія ідеологічних засад української технократії була оприлюднена в грудні 2021, ще до повномасштабної війни з РФ. З тих пір необхідність опори на власну силу стала очевидною українцям на прикладі сучасної України, навіть без історичних та іноземних аналогій.
В сучасній війні вагому роль відіграють технології. Тільки розвинена наука та промисловість здатні забезпечити армію найкращою, найновішою зброєю. Закуповуючи зброю за кордоном, держава робить себе політико-економічно залежною від чужої доброї волі. Сьогодні “західні партнери” дають зброю та боєприпаси, завтра — не дають. Сьогодні старлінки від Ілона Маска працюють, а завтра — він їх нам відключить якщо захоче. Сьогодні китайці продають нам дрони та електроніку на Аліекспресі, а завтра можуть і не продати. Україна в 1991 була ядерною та космічною державою. В Україні виготовлялись балістичні ракети, в тому числі міжконтинентальні, радіусом дії в тисячі км. В 2024 Україна випрошувала в США ракети Atacams на 300 км, які нам дають не завжди, а якщо й дають — то дозовано, крапельно. І навіть така обмежена військова допомога Україні може на довгі місяці затриматись на розгляді в Конгресі США, як в кінці 2023.
В той самий час допомога Ізраїлю виділялсь США навіть в обхід Конгресу і була незрівнянно більшою, при тому що Ізраїль воює з незрівнянно слабшими супротивниками ніж РФ. Допомога Ізраїлю давалась моментально. В перші ж дні війни з ХАМАСом в жовтні 2023 в Ізраїль полетіли літаки з військовою допомогою країн НАТО. Для порівняння, Україні серйозну військову допомогу країни НАТО почали давати аж через кілька місяців після 24.02.2022.
Коли Іран пустив на Ізраїль дрони та ракети в квітні 2024, США та Британія підняли в небо літаки і допомагали Ізраїлю відбивати атаку. В тому ж місяці російські ракети знищили Трипільську ТЕС тому що, якщо вірити словам Зеленського, в нас тупо закінчились ракети для ППО. Навіть надати нам достатню кількість ракет ППО країни НАТО не спромоглися, не те що відбивати російські ракети та дрони власноруч, як у випадку Ізраїлю з Іраном. США та НАТО виправдовують це тим, що “бояться ескалації”, хоча, відбиваючи іранську атаку на Ізраїль, ніяких ескалацій вони не боялись. Чи то Росія їм здається сильнішою, чи то Ізраїль важливішим.
Зміна президентів в США не впливає на їхню прихильність Ізраїлю. Зате з приходом Трампа до влади в 2025 від України почали вимагати віддати США надра, АЕС та інші цінні активи. В бік Ізраїлю подібних вимог не висувалось ані республіканцями, ані демократами (дві провідні партії США).
Ще Макіавеллі в праці “Державець” (1513) вважав власну армію єдиною надійною опорою держави. Він застерігав від залежності від найманих та союзних армій. Найманці дуже неохоче йдуть в наступ, а тікають швидко: ніхто не хоче по-справжньому ризикувати життям, маючи лиш грошову мотивацію. А командувач найманого війська легко може зрадити щойно це йому стане вигідним. Якщо ж наймане військо повернеться з перемогою — командувач може ще й легко зробити переворот і узурпувати владу, маючи армію та репутацію героя. В РФ Пригожин зі своєю ПВК Вагнер ледь не зробив так в червні 2023.
Союзна армія ще гірше. Якщо наймане військо збирає та оплачує сам державець, то союзне підкорюється чужій державі, яка може в будь-який момент зрадити. Богдана Хмельницького тричі зраджували союзники татари, а потім — зрадили і союзники московити.
Перемога, здобута союзником, означатиме залежність від нього. До того ж, Макіавеллі застерігав сильні держави від підсилення слабших союзників. За цією логікою стає зрозумілим чому “західні партнери” крапельно дозують військову допомогу Україні.
Коли Україна має значні успіхи на полі бою, такі як курська операція в серпні 2024, західна допомога моментально урізається. Але навіть якщо США допоможуть Україні реально перемогти Росію на полі бою, то скоріш за все зроблять це так щоб більша частина плодів перемоги дісталась їм, а Україна значно сильнішою не стала.
Смішно дивитись на українців, які раділи, коли Фінляндія стала членом НАТО. Що ми з цього отримуємо? Це посилення НАТО і США, а не України, і радіти цьому можуть лише ті українці, які ідентифікують себе з заходом — так само, як проросійська вата ідентифікує себе з РФ. Такі самі совки, тільки замість кремлівського ЦК в них “вашингтонський обком”.
Приклад Вірменії наочно показує нам, наскільки погано покладатись на добру волю “союзника”. Вірмени в 1990х виграли війну з азербайджанцями за Карабах і з тих пір не розвивали науку та техніку, а матеріально-технічне забезпечення армії залишилось практично на радянському рівні. Вони поклалися на Росію як у військовому, так і в економічному сенсі. У Вірменії були російські військові бази. Дійшло навіть до того, що вірменська залізниця стала філією російських залізниць.
Але російські війська не квапились воювати з Азербайджаном за Вірменію. Навпаки, в 2020 і особливо в 2023, РФ відверто співпрацювала з Азербайджаном. Азербайджанці з 1990х готували реванш за принизливу поразку, і в 2023, після останньої одноденної війни, вірмени повністю втратили Арцах (Карабах). Російські “миротворці” там були, але азербайджанцям вони не особливо-то й заважали, а після остаточного ствердження Азербайджану в Карабаху — уїхали звідти.
До окупації Криму в 2014 чимала частина українців наївно сподівалась на Росію як на “старшого брата”. Після 24.02.2022 проросійська вата була загнана в підпілля. Разом з тим, за роки повномасштабної війни українці побачили ціну “західним партнерам”, їхню зрадливість та ненадійність. Але, попри це, декому з українців все ще властиві наївні сподівання на ЄС, США та НАТО.
Єврооптимісти забувають, що певні політичні кола Угорщини, Румунії і Польщі мають претензії на українські території (Закарпаття, Буковина, Волинь). Якби Україна була ще слабшою, керівництво цих країн могло б спробувати розширити свої території за наш рахунок, як це робить путінська РФ і як самі ці країни робили в минулому.
Є яскраві історичні приклади, які доводять ненадійність Заходу як союзника. Окупація Чехословаччини Гітлером в 1938 відбулась за прямої згоди Великобританії та Франції, які до цього гарантували їй незалежність. Тільки власна армія та власна сила могли б захистити чеську державність. Чехи мали потужну армію з танками та літаками, мали міцні укріплення в горах біля кордону з Німеччиною. Гітлер, подивившись на чеські укріплення, сказав Альберту Шпеєру, своєму архітектору, що якби чехи воювали – німці б понесли серйозні втрати, про що Шпеєр писав в своїх мемуарах.
Але чехи капітулювали без бою. Потужна чеська промисловість стала до кінця війни твердою опорою Третього Рейху. Ніщо не може дати гарантію, що США не здадуть Україну Росії, щойно це стане вигідно їхній політичній верхівці. Особливо яскраво це видно в світлі прямих заяв з боку ЄС та НАТО, що в разі російського збройного вторгнення вони не будуть воювати за Україну.
Минулий абзац був і в першій версії ідеологічних засад, оприлюдненій в грудні 2021. Зараз очевидно, що “західні партнери” дали тоді Путіну згоду на повномасштабне вторгнення до України.
Єдиною частиною колишньої Чехословацької республіки, яка чинила збройний супротив агресії загарбників, була Карпатська Україна, проголошена 15 березня 1939 в Хусті (нині Закарпатська область) як незалежна держава на чолі з Августином Волошиним. Попри нерівні сили, українці дали бій мадярам. В них була і відповідна політична еліта, і завзяття до боротьби, але забракло зброї. Чеське військо не допомагало, а то й перешкоджало українцям в утворенні війська, навіть попри те що Августин Волошин був з точки зору Чехословаччини законною владою автономної Підкарпатської Русі.
За гарячими слідами тих подій в 1940 була випущена англомовна документальна стрічка “Трагедія Карпатської України”, перекладена на українську спільними зусиллями Української технократичної партії та Просвітницької спілки України до 85 річниці Сойму Карпатської України. Тоді українцям не вистачило зброї, а зараз не вистачає української технократичної еліти при владі.